Рістрегуляція та живлення озимого ріпаку — технологічні аспекти

Регуляція росту озимого ріпаку

Відновлення вегетації ріпаку навесні починається на 10 днів раніше за озиму пшеницю при середньодобовій температурі повітря близько +1,3 °С і ґрунту +2,9 °С. Через 10-15 днів настає стеблування і бутонізація, а ще через 20-25 днів — цвітіння. Вегетація озимого ріпаку триває у середньому 295-300 днів (навесні і влітку 73-110 днів).

В Україні практикують три строки посіву: ранній — до 15 серпня; оптимальний — з 15 по 30 серпня; пізній — після 30 серпня. Якщо це ріпак ранніх термінів, то за оптимального перебігу осінньої вегетації (тепла та волога осінь) треба буде провести мінімум три обробки регуляторами росту. Якщо отримали сходи в оптимальний період, то буде 2 обробки. Якщо ж отримали сходи у пізній період, буде одна обробка.

Сергій Хаблак, д. біол. наук

Особливо важливий момент — це перше внесення ретарданта. Щоб зрозуміти, вносити чи не вносити, дуже часто радять звертати увагу на фазу розвитку ріпаку. Стандартна рекомендація: вносити регулятори росту, коли ріпак досягне фази 4 або 5 листків. Це дуже добре спрацьовує, коли ріпак посіяний із оптимальною густотою. Однак, якщо він буде загущений, потрібно звертати увагу на затінення рослини самого ріпаку. Якщо, наприклад, рослини посіяні рідше, ніж оптимально, то вони можуть зрости до фази навіть 6 листків і не відчувати затінення один одним. І навпаки: коли норма висіву буде більш оптимальною, то вже у фазі 3 листків рослини відчуватимуть конкуренцію. Тобто один листок ріпаку починає перекривати інший, і коли рослина відчуває, що її притіняють, вона різко перемикає процеси і починає витягуватись. Основне завдання внесення регуляторів росту на ріпак — це не дати рослині витягнутися і, відповідно, не винести дуже високо точку росту, яка потім у період перезимівлі загине.

Тому, якщо звертати увагу і визначати терміни першого внесення, — це саме той момент, коли рослини починають затіняти один одного або починають затіняти бур'яни. Таким чином, перше внесення може бути як у фазі трьох листків, так і у фазі шести листків. Якщо дотримано оптимальної норми висіву, то, як правило, перша обробка якраз і припадає на фазу 4-5 листків.

Якщо ж будуть загущені посіви, наприклад, 600-700 тис. рослин/га, тоді можна починати внесення й у фазі 3 листка. А якщо ж посіви будуть зріджені, то внесення можна виконати трохи згодом. Тобто, доки рослина не затінюватиметься іншою рослиною, не буде причин для того, щоб витягуватися вгору і, відповідно, виносити свою точку росту занадто високо.

Після того, як проведено перше внесення, зазвичай відраховують 2-2,5 тижні та виконують повторне внесення, при цьому враховуючи, які умови складаються для зростання й розвитку ріпаку. Інакше кажучи, мають бути оптимальні ґрунтово-кліматичні умови. Якщо, наприклад, відбулось похолодання, спостерігається відсутність опадів, можливо, друге внесення вже не потрібне.

Обробка регулятором росту восени в фазі 4-6 листків/ВВСН 14-16, а за потреби у фазі 6-8 листків/ВВСН 16-18 перешкоджає переростанню рослин і захищає їх від хвороб. Для цієї мети застосовують препарати, представлені в табл. 1. На ринку дуже поширені препарати, що мають одночасно фунгіцидну активність і властивість рестрегуляції (метконазол, 60 г/л, пропіконазол, 250 г/л, тебуконазол, 250 г/л або їх комбінації дифеноконазол, 250 г/л + паклобутразол,125 г/л, пропіконазол, 200 г/л + тебуконазол, 200 г/л, протіоконазол, 80 г/л + тебуконазол,160 г/л). Це речовини хімічного класу триазолів. Вони починають працювати за середньодобової температури від +10°C. При цьому вони мають системну дію.

Таблиця 1. Фунгіциди з ретардантними властивостями для обприскування посівів ріпаку проти хвороб

Оптимальний термін обробки фунгіцидами-ретардантами — коли листя покриває 80% ґрунту. В фазу 4-6 листків/ВВСН 14-16 для першої обробки ефективний Стопрост 1 л/га (хлормекват-хлорид, 750 г/л) + Тезис 0,5 л/га (тебуконазол, 500 г/л).

Якщо озимий ріпак переростає, то для другої обробки в фазу 6-8 листків/ВВСН 16-18 використовують Стопрост 1 л/га + Камзол 1 л/га (метконазол, 60 г/л) + Тезис 0,5-0,8 л/га або Карамба Турбо 1,4 л/га (метконазол, 30 г/л, мепікват-хлорид, 210 г/л) + Стопрост 1 л/га. Для другої обробки, якщо ріпак не перерослий, у фазу 6-8 листків/ВВСН 16-18 застосовують Тезис 0,5-0,8 л/га. Після 8-10 листків/ВВСН 18-20 ретардантами на ріпаку не працюють. Якщо ж ріпак перерослий, коли морфорегулятори вже не допоможуть й іншого виходу немає, можна у крайньому разі застосовувати підрізання верхівки пагона з листям косаркою.

Період вегетації у ріпаку від сівби до входу в зиму дуже розтягнутий і триває близько трьох місяців. За цей період рослини ріпаку можуть досягати висоти 40 см і утворювати до 10-14 великих розвинених листків/ВВСН 10-14. У такому стані рослини мають мало шансів на сприятливе перезимування — велика площа листової поверхні під снігом внаслідок зайвого дихання посилює небезпеку випрівання або вимерзання. Коренева шийка сильно виступає над поверхнею ґрунту і легко уражається ранніми заморозками за відсутності снігового покриву.

Ми у Telegram

Тримай руку на пульсі важливих агрономічних новин та подій

Для уникнення переростання рослин ріпаку, оптимального формування точки росту та покращення росту кореня, застосовують фунгіцид-ретардант Карамба Турбо. Поєднання метконазолу 30 г/л та мепікват-хлориду 210 г/л як найкраще запобігає передчасному й надмірному росту посівів ріпаку у висоту, сприяє розвитку кореневої системи, а також захищає від ураження фомозом (Phoma lingam). Норма витрати 0,7-1,4 л/га. Мепикват-хлорид — діюча речовина, яка має суто ретардантну дію і починає працювати вже від +5°C.

Найкращий час для застосування рістрегуляції — коли ріпак перебуває у фазі 4-6 справжніх листків культури (ВВСН 14-16). На ранніх посівах найкраще застосовувати подвійне внесення Карамба Турбо — 0,7 л/га у фазу 3-4 листків (ВВСН 13-14), друга обробка 0,7 л/га через 14-21 днів після першої, залежно від стану рослин.

Висока зимостійкість ріпаку забезпечується за відповідного розвитку рослин восени:

• кількість розвиненого листя — 6-8 штук,
• довжина стебла від 8 до 10 см,
• висота точки росту — не більше 3 см,
• товщина кореневої шийки — 6-12 мм,
• густота стояння рослин: для сорту — 60 шт./м2, для гібриду — 50 шт./м2,
• маса однієї рослини — 20-35 г,
• маса кореня — не менше 3 г,
• коренева система 100-150 см (довжина головного стрижня кореня 15-20 см), що є основою успішної перезимівлі.

Озимий ріпак, що формує розетку з 6-8 листків, переносить температури на рівні кореневої шийки до –16-17 °С. Добре розвинені, загартовані рослини ріпаку можуть витримувати температури до –21-22 °С. Рослини ріпаку з недорозвиненою розеткою 4-5 листків (мінімально можливий розвиток), кореневою системою, яка сягає менш ніж 90 см (головний стрижень 7-9 см), можуть загинути за температури повітря –10-12 °С. Найбільш уразлива до низьких температур коренева шийка.

У табл. 2 наведена одна із систем захисту класичного озимого ріпаку від бур’янів, хвороб і шкідників за інтенсивною технологією вирощування для Лісостепу і Полісся у сівозміні «озима пшениця (озиме жито, ярий ячмінь) — озимий ріпак (горох, соя) — озима пшениця — соняшник» з раннім посівом (15-30 липня) і з 3 ретардантними обробками восени, де у серпні може не бути опадів і можна не отримати сходів. Важливо відмітити, що у комбінації з гербіцидами ростового типу, інгібіторами ALS (в основному сульфонілсечовини) необхідно зменшувати норму витрати регулятора росту на 10-15%, а з фунгіцидами із групи триазолів — на 20-30%.

Таблиця 2. Система захисту класичного озимого ріпаку від бур'янів, хвороб і шкідників для Лісостепу, Полісся з урожайністю 4-5 т/га з раннім посівом (15-30 липня) і з 3-ма ретардантними обробками восени

Підживлення бором

Удобрення посівів ріпаку для забезпечення потреби рослин в борі проводиться на стадії 3-5 — 4-6 листків/ВВСН 13-15 — 14-16 разом з обробкою регулятором росту. Для такого підживлення по листку зазвичай використовують від 30-50 до 150 г/л бору. Ця обробка сприяє підвищенню морозостійкості рослин та їх швидкому відновленню навесні.

Якщо навесні також спостерігається потреба у підживленні бором, його рекомендовано проводити у фазу росту в довжину бокових пагонів — бутонізацї (ВВСН 40-49 — ВВСН 50-59) разом з другою обробкою фунгіцидом. В цей період «по листку» можна внести 300-600 грамів бору на гектар. В окремих випадках, зокрема, за дуже низького забезпечення бором та на полях із дуже високим рівнем рН і постійною сухістю ґрунту можна проводити удобрення бором на стадії цвітіння разом із третьою обробкою фунгіцидом/ВВСН 60-69. Норма витрати становить 100-150 г/га.

Ознаки нестачі бору на рослинах ріпаку найчастіше спостерігаються на стадії 4-6 листків/ВВСН 14-16.

Часто молоді листки набувають світлішого кольору з червонуватими краями, їх форма деформується, пагін не розвивається. В розрізі кореня починаючи зі стадії 6-­го листка можна помітити зміну кольору на коричневий відтінок. Пізніше, після початку витягування стебла, на нижній частині черешка листків, на стеблі та бокових відгалуженнях утворюються поперечні жолобки. Шийка кореня та нижня ділянка стебла, порівняно з верхньою частиною, значно потовщені та порожнисті при розрізі. Верхні стручки погано формуються й набувають червонуватого забарвлення. У стручках часто відсутні зерна. Брак бору на ріпаку не лише знижує врожайність, а й перешкоджає синтезу олії, в результаті чого спостерігається низький її вміст в насінні. Посіви ріпаку, яким не вистачає бору, частіше страждають від хвороб, зокрема, пероноспорозу, сірої гнилі, фомозу та склеротиніозу; їх частіше уражує кила.

Система живлення озимого ріпаку

Ріпак озимий на формування 4 т насіння виносить з ґрунту 240 кг/га азоту, 96 кг/га фосфору, 188 кг/га калію. Норма внесення оптимального співвідношенням NPK мінеральних добрив становить в середньому N60-150, P60-80, K80-120. Через велику вартість фосфорно-калійних добрив та несприятливі погодно-кліматичні умови останніми роками співвідношення NPK змінилося:

• для Степу N60-90, P10-20, K0,
• Лісостепу N90-120, P20-30, K20-30,
• Полісся N120-150, P30-40, K30-40.

Такі дози фосфорно-калійних добрив не покривають винесення фосфору й калію з урожаєм зерна. Найбільша кількість елементів живлення і води витрачається в період активного росту (фаза стеблування і бутонізації) й під час цвітіння — насінняутворення. Як приклад, в табл. 3 наведено кілька варіантів систем добрив під ріпак озимий.

Таблиця 3. Система живлення під озимий ріпак (урожайність 4,0-5,0 т/га) у зонах Лісостепу і Полісся

Фосфорно-калійні добрива в повній нормі рекомендується вносити під основний обробіток ґрунту, який включає в умовах нестачі вологи безвідвальний обробіток дискаторами або чизельними плугами і передпосівний обробіток. 10 кг/га д.р. фосфору можна внести у рядки під час сівби.

Головну увагу в системі живлення слід приділяти азотному живленню. Як усі хрестоцвіті, ріпак має високу потребу в азоті. Потреба в азоті проявляється у ріпаку від початку вегетації до бутонізації. Зі всієї кількості азоту восени рослини використовують близько 20%, на початку відновлення вегетації — 36%, на початку цвітіння — 31%, наприкінці цвітіння — 10%.

Азотні добрива восени вносять в невеликій дозі — N20-40 у вигляді 100-200 кг/га сульфату амонію або 200 кг/га амофосу, або 100 кг/га КАС, або 100-200 кг/га діамофоски.

Основну кількість азоту вносять навесні під час підживленні. Відновлення вегетації озимого ріпаку навесні починається після переходу середньодобової температури повітря вище 5 °С і температури ґрунту вище 2,9 °С. Після завершення осінньо-зимового спокою відновлюється ріст нового листя і корінців, ще через 10-15 днів починається ріст стебла. Стан посівів вважається відмінним, якщо збереглося не менше 40 штук здорових рослин на 1 м2, слабкі посіви мають густоту 15-20 рослин на 1 м2. Якщо зрідженість посіву більш значна, тобто менше 15 рослин/м2, і нерівномірна, то поле слід перекультивувати і пересіяти його ярим ріпаком чи зерновими культурами.

Рекомендується перше підживлення азотом проводити по мерзлоталому ґрунту або на початку весняного відновлення вегетації (60%, разом із сіркою) у період розвитку бокових пагонів — росту в довжину головного пагона / ВВСН 20-29 — ВВСН 30-39. Друге підживлення (40%) проводять через 10-20 днів на початку фази росту в довжину бокових пагонів / ВВСН 40-49. Третє підживлення — у фазу бутонізації / ВВСН 50-59 (10 кг/га) у вигляді рідких добрив разом з мікроелементами та фунгіцидами. Важливим критерієм для визначення строку першого внесення азотних добрив є можливість виходу техніки в поле (по мерзлоталому ґрунту). Вносять 30-40 кг/га азоту. Оптимальним строком внесення другої дози є фаза появи великих бруньок, як правило, через 4-6 тижнів після першого підживлення, але до початку цвітіння. Кількість мінерального азоту під час другого підживлення може становити 60-80 кг/га. Якщо рослини вийшли із зимівлі ослабленими, то дозу першого підживлення зменшують до N40-60, а дозу другого відповідно збільшують до N60-100.

У посушливих умовах вносять лише навесні N60-90. Перше підживлення азотними добривами N40-60 по мерзлоталому ґрунту або в період відновлення вегетації під час розвитку бокових пагонів — росту у довжину головного пагона / ВВСН 20-29 — ВВСН 30-39, друге — на початку росту в довжину бокових пагонів — бутонізації / ВВСН 40-49 — ВВСН 50-59, в дозі N20-30. Практика останніх років свідчить, що ефективність другого підживлення через недостатнє вологозабезпечення в цей період досить низька. З огляду на це більш доцільним є проведення ранньовесняного підживлення азотом повною нормою.

Високі норми азотних добрив (N170-240) розподіляють на 3 підживлення:

• ранньовесняне N100 по мерзлоталому ґрунту або у період розвитку бокових пагонів (поновлення вегетації навесні) ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20-29 — ВВСН 30-39,
• в фазу росту в довжину бокових пагонів N60-80 / ВВСН 40-49
• в фазу бутонізації N10-60 / ВВСН 50-59.

У ранньовесняне підживлення при температурі повітря не вище 10 °С можна застосовувати 200-300 кг/га нерозведеного КАС або 200-250 кг/га карбаміду. У друге і третє підживлення застосовують карбамід, аміачну селітру або КАС, розведений водою у співвідношенні 1:3. При цьому в розчин можна ввести мікроелементи та інсектициди. Не слід застосовувати сульфат амонію в другому і третьому підживленні, оскільки можуть пошкоджуватися листя і з'являтися опіки рослин.

У ріпаку озимого потреба у магнію у межах 30-50 кг/га. Дефіцит забезпечення ріпаку MgO спостерігається на ґрунтах із низькою поглинальною здатністю. Він посилюється на кислих ґрунтах.

Сірка — найважливіший макроелемент у вирощуванні ріпаку. Джерелом сірки є сульфат амонію і сульфат магнію. Залежно від вмісту сірки в ґрунті вносять SO2 30-40 кг/га.

На ріпаку, крім бору, застосовують ще такі мікроелементи, як мідь, цинк та ін. Позакореневе підживлення мікродобривами проводять навесні в два прийоми одночасно з обробкою інсектицидами, фунгіцидами: при відростанні нового листя, розвитку бокових пагонів (поновлення вегетації навесні) — ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20-29 — ВВСН 30-39 і в фазу росту в довжину бокових пагонів — бутонізації / ВВСН 40-49 — ВВСН 50-59.

Можливе позакореневе внесення азоту восени і навесні до фази бутонізації. Використовують карбамід 10-12% концентрації, тобто 10-12 кг карбаміду на 100 л води. Всього вноситься 300 л/га робочого розчину. Проводять 2-3 обприскування:

1. розвиток бокових пагонів (поновлення вегетації навесні) — ріст у довжину головного пагона / ВВСН 20-29 — ВВСН 30-39,
2. ріст у довжину бокових пагонів / ВВСН 40-49,
3. у фазу бутонізації / ВВСН 50-59.

Не рекомендується виконувати позакореневе підживлення у фазі цвітіння.

Через листя ріпаку доступні 10-12% розчину (25-30 кг карбаміду на 250-300 л води): за три підживлення можна дати рослинам 75-90 кг карбаміду, що аналогічно 180-220 кг прикореневого внесення. За комплексного внесення макро- і мікроелементів коефіцієнт використання азоту підвищується на 25-30%.

Сергій Хаблак, агроном, доктор біологічних наук, Інститут харчової біотехнології та геноміки

Від ред.: Наступна частина статті Сергія Хаблака буде присвячена гербіцидному захисту озимого ріпаку.

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас