Дізнавайтесь першими найсвіжіші агрономічні новини України на нашій сторінці в Facebook, Telegram, а також підписуйтесь на Instagram СуперАгронома.
Хвороби озимих прокинулись: профілактика, діагностування та знищення
Найперша турбота у аграріїв зараз про озимі. Адже той агроном, який розуміє особливості розвитку хвороб озимих і вміє правильно їх діагностувати, може розробити ефективний захист і зберегти потенційну врожайність.
Деякі хвороби з року в рік стають ще більш шкодочинними та небезпечними, інші ж — навпаки. Важливим був догляд за посівами озимих восени, адже як озимі перезимують, так навесні і вегетуватимуть. Проте вже наприкінці осені та взимку фахівці фіксували на посівах різні хвороби, кожна з яких має свої особливості.
Розглянемо докладніше особливості прояву та впливу небезпечних хвороб озимих культур і рекомендації з їх контролю.
Зернові культури в період вегетації уражаються багатьма видами патогенів, проте існують такі, що зустрічаються дуже часто. Науковці стверджують, що хвороби пшениці озимої значно знижують урожайність та якість зерна. Втрати валового збору зерна від хвороб щорічно становлять 20-30%, а в роки широкого розповсюдження — 50%.
До збудників хвороб, що вражають рослини пшениці озимої у ранні фази розвитку, належать кореневі гнилі; хвороби, що виявляються і інтенсивно розвиваються в період від сходів до молочної стиглості зерна — борошниста роса, септоріоз; хвороби періоду фенофаз трубкування-молочно-воскова стиглість зерна — бура, стеблова, жовта іржа.
Загроза для озимих — кореневі гнилі
Кореневі гнилі кожного року провокують втрати врожаю озимих, адже ці хвороби поширені майже скрізь. Навіть за слабко виражених зовнішніх симптомів грибкові хвороби здатні значно зменшити урожайність.
Є 5 основних видів кореневих гнилей. Як із ними боротися, залежить від конкретного збудника і від рослини, що ним заражена. Найбільш поширеними і шкідливими є фузаріозна, гельмінтоспоріозна, ризокторіозна, церкоспорельозна й офіобольозна кореневі та прикореневі гнилі. На одних і тих самих посівах можна виявити кілька видів збудників захворювань.
«Різні види кореневих гнилей постійно зустрічаються на посівах озимих. Всі вони різняться своїми екологічними особливостями, наприклад, збудники фузаріозної та гельмінтоспоріозної кореневої гнилі передаються як з насінням, так і через ґрунт та рослинні рештки. А от церкоспорельозна коренева гниль локалізується на рослинних рештках. Також рівень прояву їх шкідливості залежить від низки інших чинників, таких як дотримання сівозміни, вологість ґрунту, погодні умови, температура. Наприклад, оптимальна температура для зараження церкоспорельзною кореневою гниллю становить 9˚С, для інших збудників оптимальні температури вищі», — зазначив Володимир Салієнко, спеціаліст з розвитку препаратів компанії FMC.
Кореневі гнилі частіше проявляються на сходах і рідше на дорослих рослинах. На
сходах спостерігають загнивання корінців, стеблинок та сім'ядолей. Проростки буріють і часто гинуть до виходу на поверхню ґрунту. Окремі хворі проростки пробиваються із землі, однак на їхніх сім'ядолях помітні глибокі бурі виразки, які іноді можуть займати понад половину всієї поверхні.
«Кращий час для діагностики кореневих гнилей — фаза кущення. До цієї фази вже всі види, які можуть з'явитися (фузаріоз, ризоктоніоз, гельмінтоспоріоз) можна буде ідентифікувати в лабораторії, адже в полі це зробити практично неможливо. Прикореневі види гнилей, такі, як фузаріоз, гібелліноз, ризоктоніоз і церкоспорельоз потрібно шукати у фазу виходу в трубку, а офіобольоз проявляється не раніше молочної стиглості. Шукати «кореневі гнилі» на сходах-трьох листах, як роблять багато фахівців, намагаючись показати недоліки конкурентів, це непрофесійно», — зауважив Анатолій Таракановський, діагност, кандидат біологічних наук.
Інтенсивність розвитку залежить від факторів навколишнього середовища. Низька вологість (нижче 50%) у поєднанні з високою температурою ґрунту, особливо супіщаного, сприяє розвитку кореневої гнилі. На важких ґрунтах посилення розвитку хвороби спостерігають за ущільнення ґрунту і його температурі 18-25°С. На ранніх посівах хвороба проявляється менше. Шкідливість її полягає у зрідженості посівів, зменшенні урожаю зерна та погіршенні його якості.
«Головні профілактичні заходи — це робота з ґрунтом і правильна сівозміна. На другому місці — вибір протруйника. Інші фактори практично не мають економічного значення. Дотримання сівозміни, оборот скиби із закладенням рослинних залишків, подрібнення пожнивних залишків відразу після збирання, застосування деструкторів стерні — це найбільш дієві прийоми в контролі кореневих і прикореневих гнилей», — додав Анатолій Таракановський.
Фунгіцидний протруйник повинен забезпечувати контроль широкого спектру хвороб насіння та сходів. Перевагою буде наявність кількох діючих речовин які мають різні механізми дії, адже це дозволить контролювати збудників хвороб з різних родин.
«Наприклад, флутриафол, тіабендазол і імазаліл, що входять до складу Вінцит® Форте, володіють системними властивостями і здатні пересуватися в рослині акропетально (тобто з висхідним потоком води) і захищати кореневу систему та надземні органи. Ці діючі речовини характеризуються різним рівнем рухливості в рослині, що забезпечує як швидке надходження в зростаючі частини, так і надійну тривалу залишкову дію в зоні нанесення. Продукт має практично 93-98% ефективності проти збудників фузаріозної, гельмінтоспоріозної та пітіумної кореневих гнилей, пліснявіння насіння, септоріозу проростків», — підкреслив Володимир Салієнко.
Пан Володимир додав, що по вегетації ці хвороби важко контролювати, фунгіцидами можливо лише усунути прикореневі форми хвороб. Тому не можна нехтувати дотриманням сівозміни, діями, що спрямовані на швидке розкладання пожнивних решток та відбором якісного насіння для посіву.
«Всі чинники, які впливатимуть на посіви під час вегетації передбачити неможливо, все ж застосування такого якісного протруйника, як Вінцит® Форте в системі захисту є важливим заходом у технології вирощування зернових культур», — підсумував спеціаліст з розвитку препаратів компанії FMC.
При виборі протруйника важливими показниками є наявність стимулюючого ефекту/відсутність ретардантного, якість формуляції (барвники, адьюванти).
Найпоширеніша борошниста роса
Шкідливість борошнистої роси проявляється насамперед у зменшенні асиміляційної поверхні листків і руйнуванні хлорофілу та інших пігментів. При сильному ураженні знижується кущистість, затримується фаза колосіння, але не прискорюється достигання пшениці. Недобір урожаю від борошнистої роси може становити 10-15%, іноді 30-35%.
Уражуються стебла, листки, листкові піхви, а інколи і колосся. Борошниста роса проявляється утворенням білого павутинного нальоту, який пізніше набуває борошнистого вигляду і розміщується на органах рослин щільними ватоподібними подушечками. На сходах хворобу спочатку виявляють на піхвах листків у вигляді матових плям. Потім наліт поширюється на листкову пластинку, частіше з верхнього, а іноді з обох боків. З ростом рослин він переходить на листки і стебло. Поступово ущільнюється, набуває жовто-сірого забарвлення, і на ньому з’являються клейстотеції у вигляді чорних крапок. У сприятливі для розвитку хвороби роки наліт може з’явитися і на верхніх частинах рослин, в тому числі на колосі.
При внесенні під культуру повного мінерального добрива з підвищеними дозами калію і фосфору розвиток захворювання стримується. Однобічне внесення азоту посилює розвиток борошнистої роси й утворення конідіального спороношення. Крім того, скорочується інкубаційний період хвороби.
Заходи захисту:
- вирощування стійких сортів;
- дотримання сівозміни та просторова ізоляція полів озимих від ярових культур і посівів минулого року;
- своєчасне прибирання, лущення стерні й рання зяблева оранка;
- посів ярих зернових в ранні терміни, озимих – в оптимальні для зони терміни;
- дотримання норми висіву насіння, недопущення загущених посівів;
- осінньо-весняна обробка вегетуючих рослин фунгіцидами.
Небезпека септоріозу для озимих
Септоріоз проявляється на листі, стеблах і колоссі. Ця хвороба є однією із найбільш прогресуючих на озимих культурах в Європі та світі. Деякі експерти зазначають, що септоріоз листя домінує на всій території країни, коли інші форми мають регіональне поширення.
Він з'являється у вигляді світло-жовтих і світло-бурих плям з темним обідком. На плямах утворюються чорні дрібні пікніди у вигляді крапок. Уражені листки бліднуть, поступово втрачають хлорофіл і повністю висихають, а стебла буріють, зморщуються і нерідко вигинаються. При захворюванні колосся на колоскових лусочках виявляється пляма, що надає йому вигляд строкатості, а іноді буруватості. Септоріоз часто є причиною щуплості зерна, інколи — неплідності колосу.
Септоріоз зменшує асиміляційну поверхню листків, викликає недорозвиненість колосу і передчасне дозрівання злаків. Недобір зерна іноді становить 30% і більше. Ранні посіви озимої і пізні посіви ярої пшениці пошкоджуються сильніше, ніж посіви оптимальних строків.
При внесенні збалансованого повного мінерального добрива підвищується стійкість рослин до септоріозу, а при однобічному внесенні азотних — знижується. Високостійких до септоріозу сортів немає. Серед заходів захисту виcoкoeфeктивними є oбpoбки пociвiв фунгіцидами.
Боротьба з жовтою, бурою і стебловою іржею
Іржа жовта уражує пшеницю, жито, ячмінь, злакові трави та дикорослі злаки. Зустрічається повсюди, найчастіше в Лісостепу та на Поліссі. При масовому ураженні посівів знижується маса зерен. При цьому недобір врожаю може становити 40-50 %.
Типовим для ранніх стадій епіфітотії жовтої іржі є її очагове проявлення. На поверхні листків з’являються уредопустоли — від яскраво-оранжевих до лимонно-жовтих. На листках утворюються типові для хвороби пунктирні смуги уредопустул, довжиною 7-11 см.
Іржа бура з’являєтьcя нa лиcткax тa лиcткoвиx пixвax y виглядi дpiбниx ipжacтo-бypиx ypeдинiй. Згoдoм, пepeвaжнo нa нижньoмy бoцi лиcткa, утворюються темно-бурі теліопустули з теліспорами. По зовнішньому характері прояву цей вид іржі повністю подібний з бурою листовою іржею на пшениці, хоча телиопустули утворяться раніше й частіше, чим у бурої листової іржі пшениці. Більшість телиоспор проростає восени й заражає проміжних хазяїв. Але звичайно цей вид іржі, як і бура листова іржа пшениці, може розвиватися без проміжного хазяїна, перезимовуючи в літній стадії на посівах озимих культур.
Бypa ipжa змeншyє acимiляцiйнy пoвepxню, знижyє зимocтiйкicть, продуктивність. Heдoбip вpoжaю cтaнoвить 12—20%. Змeншeнню втpaт cпpияє внeceння фocфopнo-кaлiйниx дoбpив вoceни, бopoть6a з бyp’янaми, ocoбливo з пpoмiжними гocпoдapями, знищeння пaдaлицi.
Заходи захисту з жовтою та бурою іржею:
- відмова від дуже ранніх строків посіву;
- вирощування стійких сортів;
- знищення падалиці, дикорослих злаків;
- при виявленні перших проявів хвороби – обприскування фунгіцидами.
Іржі стеблова (лінійна) зустрічається майже скрізь, але її шкідливість виявляється тільки у деяких західних районах України. Шкідливість полягає у порушенні водного балансу рослин (посилення транспірації). При ураженні стебла під колосом різко знижується очікуваний урожай внаслідок так званого витікання зерна. Воно утворюється щупле, з дуже низькими хлібопекарськими якостями. Інколи при значному розвитку лінійної іржі недобір урожаю становить 60-70%.
Калійні добрива, особливо у суміші з фосфорними, підвищують стійкість рослин до хвороби. Однобічне внесення азотистих добрив підвищує сприйнятливість рослин до лінійної іржі. Тому слід вносити їх під зернові культури у суміші з калійними і фосфорними. Велике значення у підвищенні стійкості до лінійної іржі має підживлення озимих і ярих злаків фосфорно-калійними добривами під час їх виходу у трубку. Eфeктивними зaxoдaми пpoти xвopoби є впpoвaджeння cтiйкиx copтiв, знищeння пpoмiжниx гocпoдapiв, злaкoвиx бyp’янiв, oбpoбки пociвiв фугініцидами.