Кореневі гнилі озимих культур: попередити, розпізнати, подолати проблему

Кореневі гнилі частіше проявляються на сходах і рідше на дорослих рослинах. На сходах спостерігають загнивання корінців, стеблинок та сім'ядолей. Проростки буріють і часто гинуть до виходу на поверхню ґрунту. Окремі хворі проростки пробиваються із землі, однак на їхніх сім'ядолях помітні глибокі бурі виразки, які іноді можуть займати понад половину всієї поверхні. 

«Кращий час для діагностики кореневих гнилей — фаза кущення. До цієї фази вже всі види, які можуть з'явитися (фузаріоз, ризоктоніоз, гельмінтоспоріоз) можна буде ідентифікувати в лабораторії, адже в полі це зробити практично неможливо. Прикореневі види гнилей, такі, як фузаріоз, гібелліноз, ризоктоніоз і церкоспорельоз потрібно шукати у фазу виходу в трубку, а офіобольоз проявляється не раніше молочної стиглості. Шукати «кореневі гнилі» на сходах-трьох листах, як роблять багато фахівців, намагаючись показати недоліки конкурентів, це непрофесійно», — зазначив Анатолій Таракановський, діагност, кандидат біологічних наук.

На дорослих рослинах захворювання викликає почорніння і відмирання кореневої системи або основи стебла; вони відстають у рості та в'януть. Збудниками кореневих гнилей є переважно гриби роду Fusarium Link., рідше гриби Thielaviopsis basicola Ferr., Pythium debaryanum Hesse, Rhizoc tonia solani Kuehn., Aphanomyces euteiches Drechl. та інші, іноді — бактерії.

Інтенсивність розвитку захворювання залежить від факторів навколишнього середовища. Низька вологість (нижче 50%) у поєднанні з високою температурою ґрунту, особливо супіщаного, сприяє розвитку кореневої гнилі. На важких ґрунтах посилення розвитку хвороби спостерігають за ущільнення  ґрунту і його температурі 18-25°С. На ранніх посівах хвороба проявляється менше. Шкідливість її полягає у зрідженості посівів, зменшенні урожаю зерна та погіршенні його якості. 

«Головні профілактичні заходи — це робота з  ґрунтом і правильна сівозміна. На другому місці — вибір протруйника. Інші фактори практично не мають економічного значення. Дотримання сівозміни, оборот пласта із закладенням рослинних залишків, подрібнення пожнивних залишків відразу після збирання, застосування деструкторів стерні — це найбільш дієві прийоми в контролі кореневих і прикореневих гнилей. Нагадаю вкотре, що застосування фунгіцидів по вегетації з метою «боротися» з кореневими гнилями — марна справа», — додав Анатолій Таракановський.

Є 5 основних видів кореневої гнилі. Як із нею боротися, залежить від конкретного збудника і від рослини, що ним заражена. Найбільш поширеними і шкідливими є фузаріозна, гельмінтоспоріозна, ризокторіозна, церкоспорельозна й офіобольозна кореневі та прикореневі гнилі. На одних і тих самих посівах можна виявити кілька видів збудників захворювань. У різних еколого-географічних зонах переважають певні фітопатогенні комплекси. 

«На ринку сьогодні є величезний вибір протруйників, тому необхідно дивитися на склад препаратів: кореневі гнилі можуть стримуватися діючими речовинами з тривалим періодом напіврозпаду, в залежності від виду збудника. Проте препаратів, які контролюють всі види гнилей, не існує. Наприклад, офіобольоз і гібелліноз не контролює жоден препарат на ринку. До того ж, посушливі умови осені (для озимих) не сприяють розвитку кореневих гнилей як економічно значущих об'єктів, тому тут важливо використовувати «м'які» для сходів продукти», — зауважив Анатолій Таракановський.

Довідник хвороб

Довідник хвороб сільськогосподарських культур

Діагност зазначив, що кореневі гнилі не завжди є причиною проявів прикореневих форм гнилей: поле із зовні здоровими корінням у фазу кущіння може перетворитися на поле з прикореневим ризоктоніозом вже до виходу прапорцевого листка. І, зрозуміло, що жоден протруйник не контролює прикореневі гнилі. Обіцянки про захист до прапорцевого листка можна вважати лише обіцянками.

Фузаріозна коренева гниль 

Поширена в усіх зонах вирощування зернових колосових. Хвороба може викликати загибель паростків. Фузаріозна коренева гниль викликається грибами Fusarium culmorum, F. oxysporum, F. avenaceum — це широкоспеціалізовані патогени, котрі вражають пшеницю, жито, ячмінь, злакові трави, слабше — овес, і багато інших культур.

Основне джерело інфекції — ґрунт, в якому на уражених рештках зберігаються збудники хвороби. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння.

Ознаки ураження

Виявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля йі основи стебла. У вологу

погоду на уражених органах утворюється рожевий наліт. Видовий склад збудників кореневих гнилей визначається ґрунтово-кліматичними умовами та попередником. В умовах підвищеної вологості збудники кореневих гнилей утворюють добре розвинений міцелій різних відтінків, найчастіше білого, рожевого, жовтого кольорів. Залежно від виду, патогени утворюють макро-, мікроконідії, хламідоспори. Макроконідії, як правило, багатоклітинні, мають серпоподібну форму. Мікроконідії одно- чи двоклітинні, дрібні, овальні, еліпсоподібні. Хламідоспори утворюються з міцелію поодиноко або ланцюжками. Зараження рослин відбувається за температури від 3 до 35°С (оптимум 15-22°С) та вологості ґрунту понад 40%.

Шкідливість

Фузаріозні кореневі гнилі зріджують посіви, погіршують зимівлю озимих, знижують натуру зерна, масу 1000 зерен, зумовлюють пустоколосість, вилягання. Погіршується якість зерна.

Звичайна (гельмінтоспоріозна) коренева гниль

Поширена всюди, але найбільшої шкоди завдає в степовій зоні та зоні Лісостепу в посушливі роки, особливо на ярій пшениці та ярому ячмені. Уражує також інші зернові колосові й дикорослі злаки. Залежно від рівня розвитку хвороби вона викликає зрідження посівів, пустоколосість або призводить до розвитку неповноцінного колоса із щуплим зерном.

Ознаки ураження 

На первинних і вторинних коренях, а також на підземному міжвузлі утворюються темно-коричневі продовгуваті

виразки, які часто зливаються, внаслідок чого уражена тканина набуває чорного забарвлення. Хвороба може проявлятися у вигляді побуріння, пожовтіння і пліснявіння молодих листків. За незначного розвитку захворювання проявляється у вигляді витягнутих темно-коричневих некротичних смуг, забарвлення яких поступово переходить у здорову тканину, вони не мають чіткої межі між здоровою та ураженою тканиною. За інтенсивного розвитку хвороби основа стебла чорніє і загниває аж до нижнього вузла.

На листках рослин у фазу кущення спочатку з’являються дрібні темні плями, які згодом розростаються до розміру 1,5 см, у центрі — темно-бурі або темно-сірі, по краях — бліді. На ураженій тканині у вологу погоду утворюється бархатистий чорний або оливково-бурий наліт конідіального спороношення гриба.

У фазу наливу зерна у хворих рослин спостерігається недорозвиненість колосків, вони часто стерильні, колосові лусочки білі з чорними плямами, їхні остюки темно-бурі, часто біліють і стебла рослин. Іноді в колосі формується зерно, але воно щупле, нерідко — з чорним зародком.

Джерела інфекції

Конідії не втрачають свою життєздатність до 1,5 року на рослинних рештках чи у ґрунті. Міцелій гриба може зберігатися в ураженому насінні або за несприятливих умов розвиватися як сапрофіт.

Розвиток хвороби

Хвороба більш інтенсивно розвивається на ослаблених рослинах, її шкідливість підвищується за умов посухи. У цих умовах патоген виділяє токсини, які руйнують тканину, і рослина гине. За умов теплої (температура 20-28°С) та вологої погоди (вологість повітря понад 95%) спостерігається загнивання нижніх вузлів і вилягання рослин, тоді хворобу називають темно-бурою плямистістю. За таких умов патоген уражує колоски, проникає в перикарпій і ендосперм, викликає побуріння зародка, тоді такі симптоми називають чорним зародком. В окремих випадках гриб утворює сумчасту стадію – Cochliobolus sativus Drechsler ex Dastur. Захворюванню сприяє м’яка зима, спочатку суха, а потім волога погода, порушення сівозміни, пошкодження посівів низькими температурами.

Умови поширення 

У період вегетації рослин гриб поширюється конідіями, розповсюдженню інфекції у навколишньому середовищі сприяє вітряна і дощова погода. Для успішного зараження рослин необхідне зволоження їхньої поверхні не менш як 16 годин. За температури вище +20°С інкубаційний період розвитку хвороби становить 6-8 діб. Оптимальна температура для розвитку гриба коливається у межах +22-28°С. Також захворюванню сприяє м’яка зима.

Заходи захисту

Ефективними заходами є дотримання сівозміни з помірним насиченням зерновими колосовими культурами, строків сівби, норм висіву та глибини загортання насіння, внесення збалансованих доз мінеральних добрив, здоровий насіннєвий матеріал, протруєння насіння, уникнення ущільнення ґрунту під час вегетації рослин, за необхідності — обприскування посівів рекомендованими фунгіцидами, ретельне загортання післяжнивних решток у ґрунт.

Ми у Telegram

Тримай руку на пульсі важливих агрономічних новин та подій

Ризоктоніозна коренева гниль

Ризоктоніозна коренева гниль пшениці виявляється в районах достатнього зволоження.

Ознаки ураження

Прояв у польових умовах — першими уражаються корені молодих рослин, починаючи з фази трьох листків (побуріння кінчиків і ділянок коренів, відставання в рості, пожовтіння листя). Пізніше — відмирання коренів, поява прикореневої форми (еліптичні, «вічкові» витягнуті світлі плями з бурою облямівкою на нижній частині соломини). На одному пагоні може формуватися до 2-4 плям. Симптоми схожі з церкоспорельозом, але в разі ризоктоніозу всередині соломини у зоні плями не формується білий повітряний міцелій гриба.

Розвиток хвороби

Умови, оптимальні для зараження, — температура 16-25°С, вологість ґрунту 60-80% від ПВ — повної (польової) вологоємності. Наявність рослинних решток колосового попередника на поверхні ґрунту та мінімізація обробок ґрунту призводять до накопичення інфекції.

Джерела інфекції 

Мікросклероції і хламідоспори на уражених рослинних рештках і в ґрунті. Насінням не передається.

Шкідливість

Ризоктоніозна коренева гниль пшениці — шкідливе й епіфітонебезпечне захворювання. Сорти, які володіють стійкістю до патогену в фазі сходів, можуть стати сприйнятливими в фазі колосіння або дозрівання. Іноді спостерігається зворотна тенденція.

Заходи профілактики появи захворювання:

• Використання стійких сортів.
• Дотримання сівозміни.
• Лущення стерні й рання зяблева оранка, що збільшує період деструкції уражених рослинних залишків.
• Внесення органічних і фосфорно-калійних добрив.
• Терміни посіву: ярі —  в оптимально ранні строки; озимі — в оптимально пізні.
• Вапнування кислих ґрунтів.

YouTube-кaнaл SuperAgronom

Підписуйтесь нa YouTube-кaнaл СуперAгроном

Церкоспорельозна коренева гниль

Хвороба проявляється пізньої осені чи ранньої весни на колеоптилі, а потім на основі стебла у вигляді світлих плям («вічок»), оточених темною облямівкою, проявляється іноді на листкових піхвах у вигляді плям в формі еліпса. Плями можуть охоплювати всю основу стебла. Нерідко на плямах утворюються дрібні чорні мікросклероції, які зливаються. До кінця вегетації, особливо в дощову погоду, уражені стебла ламаються, що призводить до вилягання посівів.

Дуже сильне зараження посівів зазвичай спостерігається ранньою весною від конідій, які утворюються на грибниці та розносяться краплями дощу і вітром. Джерело інфекції — заражений  ґрунт. Сприятливі для патогена умови — температура 5-9 °С (переносить морози до -10°С) за холодної дощової осені, теплої зими і ранньої дощової весни.

Агротехнічні заходи боротьби

1. Дотримання сівозміни.
2. Своєчасне прибирання на насіннєвих ділянках.
3. Посів в оптимальні терміни.
4. Оптимальна глибина загортання насіння, використання якісного посівного матеріалу.
5. Внесення добрив.

Офіобольозна коренева гниль

Зустрічається переважно у районах із достатнім зволоженням у західних районах поліської та лісостепової зон. Уражує пшеницю, жито, ячмінь. Первинне ураження призводить до пригнічення та відмирання рослин, у більш пізній період — до зниження натури зерна, маси 1000 зерен, зниженню врожаю до 40%.

«На мою думку, найнебезпечнішою є офіобольозна коренева гниль, тому що з'являється дуже пізно, приносить реальну шкоду і не контролюється профілактично. Для її розвитку (особливо в повторних посівах) досить 40 мм опадів з фази колосіння до формування зернівки», —  зазначив Анатолій Таракановський.

Кандидат біологічних наук додав, що серйозну шкоду посівам завдає гібелліноз, поширений в основному в південних частинах країн Чорноморського басейну. Уражені рослини неминуче гинуть і засобів контролю на даний момент немає. Патоген зберігається в ґрунті понад 5 років, і не контролюється навіть сівозміною (навпаки, більш сильне поширення відзначається якраз після багаторічних трав і бобових).

Ознаки ураження

Уражуються корені, основа стебел та листкові піхви, на яких спочатку з’являються чорні штрихуваті плями, що поступово вкривають усі органи. Корінці стають чорними та ламкими, нижня частина стебла вкривається чорним нальотом міцелію гриба, стебла легко відриваються. Хвороба добре помітна з фази колосіння: рослини відстають у рості, мають блідо-сірий колір, колосся біле, стоїть більш прямо порівняно із здоровими.

Джерело інфекції 

Рослинні рештки злаків у ґрунті, які можуть зберігатися до трьох років.

Розвиток хвороби

Зараження відбувається після достигання сумкоспор — навесні. Патоген може зимувати також з хламідоспорами, які

навесні проростають і заражають рослини. Оптимальними для росту гриба є температура 19-24°С та підвищена вологість. Офіобольоз у період вегетації поширюється під час контакту коріння хворих рослин із здоровими, тому захворювання спостерігається вогнищами. Ураженню сприяє волога і прохолодна весна, теплий і сухий початок літа.

Заходи профілактики виникнення хвороби:

1. Внесення добрив (підкислення ґрунту азотно-аміачними добривами).
2. Обмеження частки зернових у сівозміні.
3. Знищення пирію повзучого.
4. Застосування агротехнічних заходів для швидкого та інтенсивного розвитку рослин на ранніх етапах. 
5. Мінімальний обробіток ґрунту сприяє зниженню розповсюдження збудника в ґрунті. 
6. Протруєння насіння фунгіцидами. 

«Якщо агрономи виявили у себе будь-яку з кореневих гнилей, то я б рекомендував їм переглянути схему захисту, котра явно неефективна, і змінити прийоми управління рослинними залишками, а може, й обробки  ґрунту: саме там і криються основні агротехнічні прорахунки, які дозволяють цих хворобам розвиватися. Щось застосовувати, якщо у вас є гнилі — вже марно (крім випадку з церкоспорельозом, поширення якого можна зупинити фунгіцидами, просто використовуючи норму витрати робочої рідини, яка дозволить розчину проникнути в нижній ярус)», — підсумував Анатолій Таракановський.

Додав, що кореневі гнилі — це цілком агрономічно керовані об'єкти, а їхня наявність —  явна вказівка на помилки, які робить агроном.

Наталія Демчук,  SuperAgronom.com