Нішеві культури: «за» та «проти». Зважитися на вирощування чи триматися традиційних культур?

Проте чи можна вважати вирощування нішевих культур панацеєю, яка здатна відродити та поставити на рейки високої прибутковості будь-який аграрний бізнес? Навряд чи. Адже у них, як і в будь-якої сільськогосподарської культури загалом, є свої переваги и свої недоліки. І перед тим, як приймати рішення про вирощування «чогось екзотичненького», слід добре зважити усі плюси та мінуси.

Тож SuperAgronom.com розпитав аграріїв, котрі вже вирощують нішеві культури, планують вирощувати або після роздумів відмовилися від цих планів, а також деяких експертів-науковців.

Голосуємо «за» нішеві культури

Перше, чим приваблюють нішеві культури наших аграріїв – висока рентабельність. 400 тисяч грн із гектару за вирощування спаржі, 100 тисяч грн з гектару за вирощування цукрової кукурудзи – саме такі цифри ми чуємо від тих, хто вже взявся до «нішевого вирощування». Це вам не 10 тисяч на кукурудзі чи 50 тисяч на цукрових буряках! Звичайно, кожному агровиробникові хотілося б отримувати з гектару більше, адже сил та праці майже в кожну культуру вкладається однаково, а от результати можуть бути дуже різними.

Другий позитивний момент – урізноманітнення сівозміни та, як наслідок, покращення фітосанітарного стану на полях і стану ґрунтів (особливо, якщо йдеться про вирощування бобових культур).

Третій позитивний момент – диверсифікація виробництва, яку старанно пропагують економісти як спосіб зменшити фінансові ризики підприємства та підстрахувати себе на випадок неврожаю основних культур у господарстві.

Досить вагомі плюси, особливо на перший погляд. Проте аргументів «проти» існує навіть більше, ніж «за», й усі вони не менш вагомі.

Голосуємо «проти»

Опитані нами аграрії назвали кілька мінусів вирощування нішевих культур, тож ми виділили головні та найбільш «пекучі» для кожного агровиробника моменти.

1. Реальна рентабельність набагато нижча за очікувану. Тут навіть коментувати особливо не потрібно. Якщо хтось може отримувати високі прибутки з гектару,  вирощуючи спаржу, це не означає, що такий же прибуток отримають і всі інші охочі вирощувати. До того ж у нішевих культур часто складна та витратна технологія вирощування, кошти на яку значно «підгризуть» кінцеву виручку.
2. Попит на більшість нішевих культур нестабільний: в один рік урожай готові «відривати з руками», а в інший аграрії просто не знають, куди його збути хоча б за собівартістю.
3. Досить дорога технологія та насіння. Особливо насіння: його вартість становить левову частку витрат на виробництво. На другому місці – витрати на добрива та ЗЗР. А якщо доведеться ще й нову техніку купувати для вирощування, то одразу стає зрозуміло, що далеко не кожне агропідприємство може собі дозволити перехід від традиційних культур до «нетрадиційних».
4. Необхідність шукати надійні та постійні ринки збуту, що для нішевої продукції не завжди легка та приємна справа.
5. Так звані «технічні збитки»: поки господарство освоїть технологію вирощування, добере оптимальні схеми захисту, насіння, техніку, воно буде працювати на рівні собівартості вирощування або навіть у збиток. Особливо це стосується найбільш незвичних українському аграрієві культур, досвід вирощування яких мають лише одиниці господарств по всій країні.

Не знаєш броду? Будуй міст!

То що ж тепер, взагалі відмовитися від «екзотики» і вирощувати лише пшеницю з соняшником та кукурудзою? Звісно, ні! Тим більше, що наш український аграрій – він такий, що виростить у себе і пшеницю, й рис, і ананаси, був би попит. Але й наосліп кидатися у нові проекти не стане, бо знає, що це може дорого обійтися.

А «рецепт успіху» у даному випадку існує:

1. Чітке планування. Починаючи від простого: що та скільки сіяти і закінчуючи наявними виробничими потужностями й необхідними витратами. Детальний інвестиційний план дозволить не лише врахувати усі можливі нюанси та заздалегідь запланувати витрати, а й допоможе у випадку, якщо доведеться звертатися за кредитом на розвиток виробництва. Банки люблять чіткі розрахунки, тож домовитися з ними буде легше.
2. Дослідження ринку. Що користується попитом? Які культури буде легше реалізувати? Яка ніша ринку ще не перенасичена бажаючими випробувати свої сили? Передусім потрібно знайти відповіді на ці запитання. А потім уже шукати можливості для свого господарства, зокрема одразу підшукувати ринки збуту. Як кажуть досвідчені аграрії: «Буде контракт – виростимо що завгодно!».
3. Вивчення технологій вирощування. Головна проблема, з якою стикаються аграрії під час розведення нішевих культур, – відсутність досвіду та недосконалість технології вирощування. Тож спочатку варто набути достатніх теоретичних знань, а потім вже зміцнювати їх досвідом. І не лише власним! Поради «бувалих» будуть дуже доречними. Краще одразу розпитати тих аграріїв, які вже вирощують у себе культуру, котру ви її плануєте спробувати. А також прорахувати, наскільки умови вашого господарства підходять для її успішного вирощування.

Дуже простий та давно відомий «рецепт», чи не так? Думати, рахувати, вміти критично мислити та не кидатися одразу за усіма трендами у рослинництві, а спочатку уважно приміряти їх на себе – оце практично й усе, що потрібно для справжнього успіху. Винахідливий та завзятий аграрій завжди знайде, на чому заробити, а якщо не поспішати з рішенням та дослухатися розумних порад, то й збитків собі не наробить.