Дізнавайтесь першими найсвіжіші агрономічні новини України на нашій сторінці в Facebook, Telegram, а також підписуйтесь на Instagram СуперАгронома.
Дмитро Давиденко: Тільки той, хто пройшов піхоту, знає, наскільки важливо її захищати
Дмитро Давиденко, генеральний директор компанії «Амазоне-Україна» вже майже 2 роки воює у складі 3-го батальйону оперативного призначення «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії «Рубіж». Зараз на Сіверському напрямку. Про складну ситуацію на фронті, що спонукало піти добровольцем та як змінилось життя з початком повномасштабної війни він поділився з SuperAgronom.com в форматі проєкту «Аграрії війни».
SuperAgronom.com: Розкажіть про свій шлях в агро.
Дмитро Давиденко: Я родом з Кривого Рога, з родини шахтарів. Відразу після школи вступив на заочне відділення Національного гірничого університету і працював на шахті. Після двох років роботи зрозумів, що можу і більше. Тому за порадою знайомого я влаштувався в представництво Філіп Морріс Україна (тоді це була ще Харківська тютюнова фабрика). Там отримав досить вагомий досвід і в рекламних кампаніях, і щодо продажів. Вже після чотирьох років роботи познайомився з Олександром Фоновим, генеральним директором «Агросфера», і він запропонував приєднатись до них.
Стосовно того, що я в цьому мало розуміюсь, він сказав: людина, яка вміє продавати і готова вчитися, вивчить будь-який продукт, але не завжди технолог буде хорошим продавцем. Я вирішив спробувати, тим паче, я розумів, що Україна — це аграрна країна. Хоча в той період аграрний ринок та аграрії переживали не найкращі часи. В компанії Агросфера працював з 2004 по 2007 роки.
SuperAgronom.com: Тобто з аграрним ринком ви знайомились у процесі роботи?
Дмитро Давиденко: Так, дуже багато спілкуватися з агрономами, технологами. Розумів, що дуже часто практичний досвід значно корисніший, ніж теоретичний, і, на жаль, наша аграрна наука десь трохи відстає, мабуть.
Я завжди намагався якомога глибше вивчити продукти, якими займався. Тому самоосвіта постійно була присутня. Агрономом я не став, але принаймні вивчив детально, як все працює.
У 2008-му перейшов в іншу компанію, що також займається ЗЗР. У 2008-2009 загалом був великий стрибок економічний, а потім в 2009 великий провал. І я перейшов в компанію «УкрАгроЛіз». Це був дистриб'ютор техніки різних брендів. Там розвивав напрямок ЗЗР, добрив та насіння. Звичайно, трохи занурювався і в напрямок техніки. Але настав 2009 рік і компанія, на жаль, не пережила його. Дуже великі проєкти, дуже великі інвестиції, ринок обвалився і компанія не змогла це все пройти.
Саме в той час мені порадили вакансію. І вона вже була в напрямку техніки. З 2009 по 2017 рр. працював у Maschio Gaspardo Ukraine керівником відділу продажів в Україні.
Читати: Олександр Астраханцев: Хочеться зробити більш вагомий вклад в захист України, в перемогу. Наразі він заключається в правильній підготовці
SuperAgronom.com: Це вже потрібно було занурюватись у вивчення техніки?
Дмитро Давиденко: Так, але техніка якось була ближче. Завжди цікавився автомобілями та різною технікою в цілому.
На той час була криза в компанії і вже формувалась нова команда, нова дилерська мережа та переосмислення позиції на ринку.
Це було цікавим викликом. І я скажу, що ми майже з нуля знову відновили і вивели цей бренд, як один з провідних на ринку України. В цій компанії я пропрацював 10 років. Останні 2 роки працював на посаді директора представництва. На той час були вже думки розпочинати власний бізнес, але отримав цікаву пропозицію приєднатись до «Амазоне-Україна».
Це одна з провідних компаній на аграрному ринку з погляду технологій, технологічності, інноваційності і так далі. І те, що мені імпонувало, що це все ж була сімейная компанія, а це зазвичай означає коротке плече прийняття рішень.
SuperAgronom.com: Зараз є можливість виконувати обов’язки генерального директора та включатись в робочі процеси компанії?
Дмитро Давиденко: На жаль, дуже мало насправді. Просто фізично не вистачає часу, і не завжди є змога перемкнутися саме думками. На 99% зосереджений на задачах, які стоять перед нами тут. Їх стає все більше, і вони все складніші. Але я на зв’язку зі своїми співробітниками.
SuperAgronom.com: Ви доброволець? Чи мали військовий досвід взагалі?
Дмитро Давиденко: Я доброволець і військового досвіду не маю. Списаний за станом здоров’я з юних років. На війні з листопада 2022 р. Хотів приєднатись ще на початку, але тоді, ви ж пам’ятаєте, брали тих, в кого був досвід.
SuperAgronom.com: Ви вірили в повномасштабне вторгнення?
Дмитро Давиденко: Якщо чесно, ні. До останнього думав, що закінчиться брязканням зброї. За тиждень виїхали у відпустку і мали повертатись 25 лютого.
Тому на початку повномасштабного вторгнення лишився за кордоном в Німеччині, щоб допомогти з розміщенням та реєстрацією сім’ям співробітників, які виїхали. Це було правильно, бо мовний бар’єр, багато психологічних та організаційних моментів треба було вирішити. Звідти працював віддалено. А в серпні 22-го повернувся в Україну, коли все було вирішено.
Моя сім’я залишилась там.
Ще пара місяців пішло на те, щоб організувати роботу компанії без мене. Паралельно займався підбором для себе підрозділу, для якого я буду корисним та потрібним. І, в свою чергу, він буде ефективним і з якісним управлінням.
SuperAgronom.com: Що спонукало піти добровольцем? Ви ж могли лишитись в Німеччині?
Дмитро Давиденко: Не сприймайте це, як гучні слова. Але я справді патріот своєї країни. Я її люблю, я не бачу себе в іншій. Незалежність України для мене завжди була дуже важливою, я дуже пишаюсь тим, що українець. Я не міг спокійно переживати та бачити, як знищують наших людей, як захоплюють наші території. Не розумію, як можна спокійно бачити вбитих дітей і не хотіти помститися та знищити агресора.
Я дякую своїй дружині, яка мене зрозуміла та підтримала в цьому рішенні.
SuperAgronom.com: У складі якої бригади воюєте і яке у вас звання?
Дмитро Давиденко: Я молодший сержант. Зараз я в 4-й бригаді оперативного призначення національної гвардії «Рубіж», 3-му батальйоні оперативного призначення «Свобода».
Це добровольчий батальйон, який приєднався до Національної гвардії навесні 22-го. Спочатку національні батальйони були незалежні, а потім навесні було прийнято рішення, що всі добровольчі батальйони мають приєднатися до Збройних Сил, і вони мали право вибору, куди приєднатися (чи до бригад Національної гвардії, чи до бригад ЗСУ).
SuperAgronom.com: Чи допомагає досвід керівника у вашій службі?
Дмитро Давиденко: Звичайно, допомагає. Коли я повернувся з Німеччини і зустрівся зі своїм знайомим, який служив в «Свободі» і ділився досвідом, сказав те, що є великою правдою: в нас в армії дуже великий дефіцит хороших, ефективних командирів середньої ланки. Починаючи від командирів відділень, взводів, рот…
Ми їх дуже часто втрачаємо, бо зазвичай вони проактивні, ведуть за собою бійців, ну і, відповідно, отримують поранення. Тому дуже добре, коли приєднуються до війська люди, в яких є досвід керівника в цивільному житті.
Це в принципі один з додаткових аргументів, що треба йти і є потреба в моєму досвіді.
SuperAgronom.com: Починали з чого? Який був перший досвід?
Дмитро Давиденко: Щоб зрозуміти, що відбувається на лінії фронту, потрібно пройти всі етапи, починаючи з піхоти. Я прийшов саме як піхотинець. Але мені з самого початку пропонували стати командиром розрахунку міномета. Вивчали з хлопцями міномет і вже працювали. Підготовка зайняла тиждень. Ніяких курсів 2 місяці не було. Фактично це і був початок.
Потім знову повернувся в піхоту, бо важливо було її пройти. Спочатку був головним сержантом взводу, потім командиром взводу. Це, можна сказати, був мій перший керівний досвід тут.
Взимку отримав пропозицію від нашого штабу до секції С3. Наша бригада формувалась за натівськими стандартами і є штабні секції. Кожна секція відповідає за свій напрямок. Секція С3 займається плануванням і управлінням боєм. Тобто планування операцій і оборонних, і наступальних, і внутрішніх, планування вогневої підтримки тощо.
SuperAgronom.com: В цій секції С3 в основному професійні військові?
Дмитро Давиденко: Можливо, одиниці професійних військових. В батальйоні одиниці тих, хто був дотичний до військової справи. У нас добровольчий батальйон, зібралися люди з різних напрямків. Є люди, які мали військовий досвід з 14-го року. Мабуть, 98% це цивільні люди, які швидко вчаться.
SuperAgronom.com: Як охарактеризуєте військові дії зараз?
Дмитро Давиденко: Зараз важкий період у всіх. Це пов’язано з тим, що противник, на жаль, дуже швидко вчиться. І характер ведення війни кардинально змінюється. Ворог дуже швидко підлаштовується. Вони експериментують, вони пробують різні стратегії та тактики. І ті, які дають результат, застосовують.
Вчаться тому, що ефективне в нас, повертають проти нас, додаючи свої можливості по кількості живої сили. Така ефективність збільшується в рази. Тому вони зараз мають певний наступальний успіх майже на всіх напрямках. Вони застосовують технології, які масштабуються на рівні країни, на рівні промислового виробництва набагато швидше, ніж у нас. Плюс додаємо до цього сили, які вони кидають і не дивляться на втрати.
SuperAgronom.com: Який період для себе можете назвати найважчим?
Дмитро Давиденко: Останні два місяці найважчі. Зазвичай було досить небагато втрат, бо ми дуже ефективно ставимось до планування, до управління, бережемо свій особовий склад, максимально намагаємось ефективно планувати та вести бій.
Варто сказати, що у нас в принципі в штабі немає людей, які б не пройшли піхоту. В нас на керівних ланках немає нікого, хто б не пройшов піхоту, тому що тільки той, хто пройшов, знає, наскільки важливо її захищати. І основна задача нашої секції якраз в тому, щоб не підпустити ворога до нашої піхоти, знищити його на рубежах підходу. Великі втрати для нас, можливо, для якогось іншого підрозділу вони невеликі, але для нас вони катастрофічні. Дійсно багато справжніх і досвідчених воїнів. Тому психологічно дуже важкий період.
SuperAgronom.com: Що допомагає з цим справлятись вам?
Дмитро Давиденко: Раніше якось допомагала трохи злість внутрішня і бажання помститися ще більше, десь підтримка сім'ї та друзів. Хоча період війни прорідив дещо ряди друзів. А зараз, певно, вже нічого не допомагає.
Ці втрати болісні, вони залишаються, і вони кожного дня з тобою. Тим паче, наразі специфікою моєї служби є те, що я бачу ці втрати на власні очі.
Коли ти про них тільки чуєш, це сприймається не так. Але коли ти їх бачиш,то вони ще довго стоять перед очима. Тому на це питання, мабуть, не маю відповіді.
Ніхто не каже, що в нас опускаються руки, ми не втрачаємо надію. Ми будемо битися стільки, скільки вистачить сил. Не знаємо, скільки нам відміряно, але ми точно не зупинимось в захисті своєї країни. Якщо не буде країни, що далі робити?
SuperAgronom.com: В паралельному житті обрали б військову кар’єру?
Дмитро Давиденко: Я чекав на це питання. Ну от, будучи тут, можу сказати, що якби мені було 20 років і стояв би вибір робити військову кар’єру… То тільки в єдиному випадку — якщо наша армія пережила б просто масштабне реформування, чищення. Щоб усіх вихованців старої школи просто прибрали з армії і залишили в ній тільки молодих, бойових офіцерів, які безпосередньо з бійцями пройшли жорна цієї війни.
Дуже багато проблем внутрішніх: це і бюрократія, і небажання змінюватися. Бажання триматися за свої погони, зірочки, посади ціною людських життів. Тобто готові жертвувати життям людей, щоб не отримати якусь догану.
Тому я радий, що я в цьому батальйоні, бо тут якраз всі люди з цивільного життя, який справді мають підхід до організації будь-чого.
Це бажання розвиватися і робити все якнайкраще та максимально берегти людей, Люди — це наш основний ресурс насправді, тим паче, що ми ж добровольчий батальйон. Це фактично патріоти, що першими стали на захист країни, це майбутнє цієї країни. Це ті, хто готові за неї віддати життя. Ними треба дорожити в першу чергу, бо вони “зітруться”, тому ми їх намагаємось максимально берегти.
SuperAgronom.com: Чи спостерігаєте за роботою аграріїв, які працюють близько до лінії зіткнення?
Дмитро Давиденко: Звичайно, бачимо цю роботу зовсім поряд. Прямо кажу, що пишаюсь нашими людьми, нашими аграріями. Люди, які пов'язані з землею, до останнього будуть з нею. Мабуть, такий зв’язок зі своєю землею є найсильнішим після зв'язку з сім'єю.
Будуть стріляти, вибухи, він буде працювати на землі, бо хліб треба вирощувати, це прям десь на генетичному рівні закладено, це в нашому ДНК.
SuperAgronom.com: Як бачите розвиток аграрного сектору після війни?
Дмитро Давиденко: Важко зараз сказати, насправді. Це буде залежати від багатьох факторів: від позиції наших західних партнерів, від кроків, які буде робити держава. Скажу точно, що розвиток буде, він непрогнозований зараз на 100% і буде непростим. Але те, що вирізняє наш аграрний сектор від інших галузей економіки, — він досить швидко відновлюється, він еластичний. Тим паче, що ми пройшли досить важкий період у часи війни.
Основні аграрні виробники інвестували достатньо великі кошти в розвиток та будівництво своєї логістичної незалежності. Я думаю, що в цілому ми пройдемо цей скрутний період досить швидко, й однозначно — аграрний сектор очікує певний розвиток. Не знаю, наскільки він буде динамічним, чи це буде стрибок, чи це буде сталий підйом, але аграрний сектор точно буде розвиватися.
SuperAgronom.com: Дякую за цікаву розмову. Бережіть себе!
Яна Красновська, SuperAgronom.com