Зелений щит ґрунтів України: роль люцерни в сівозміні і технологія вирощування

Таким чином, вирощування люцерни відповідає концепціям біологічного, екологічного, органічного та альтернативного сільського господарства, каже науковець-луківник Юрій Векленко. Люцерна сприяє формуванню стійких агроекосистем і накопиченню азоту в ґрунті, зберіганню і збільшенню вмісту органічної речовини в ньому та покращенню його здоров'я та родючості.

Займаючись дослідженнями люцерни вже близько 25 років, він додає, що кожен раз дізнається про культуру щось нове.

Вирощування люцерни в Україні

У природі існує багато видів люцерни, але найбільш вирощуваними є синя, або посівна та мінлива, або гібридна.

За останні роки, згідно з даними Держслужби статистики України, загальна площа посівів люцерни по всій території країни складала 1,8 млн га, що становило 48% у структурі посівів багаторічних трав. У Степовій зоні було посіяно 1 229 тис. га (69%), у Лісостепу — 453 тис. га (26%), а у Поліссі — 86 тис. га (5%). Найкраще культура почувається в лісостепових регіонах України за природного вологозабезпечення та в степових областях на зрошенні.

Цікаво, що найбільша площа посівів люцерни в світі зосереджена в США — більше 10 млн га, та в Аргентині — 7 млн га, а загальносвітова площа посіву перевищує 35 млн га. 

Переваги люцерни як попередника в сівозміні

Як попередник, люцерна сприяє покращенню якості ґрунту, підвищенню врожайності та забезпеченню стійкого виробництва високоякісних кормів.

• Як бобова культура, люцерна збагачує ґрунт азотом за рахунок симбіозу з бульбочковими бактеріями. Люцерна накопичує в 3 рази більше азоту, в 2-3 рази більше фосфору і в 2 рази більше калію, порівняно зі злаковими травами. Це дозволяє використовувати люцерну як зелене добриво.
• Глибока коренева система люцерни розпушує ґрунт, покращуючи його структуру, що сприяє збереженню вуглецю та підвищенню вмісту органічної речовини в ньому. 

За результатами наших досліджень, в гарних умовах люцерна може фіксувати до 600 кг/га атмосферного азоту, що еквівалентно застосуванню 40-60 т гною. 

• Післядія люцерни у сівозміні простежується упродовж 3-4 років, залежно від типу ґрунту та рівня вологозабезпеченості. 
• Люцерна використовується як фітосанітарна культура, оскільки стійка до різних хвороб і нематод. 

• В кормовому значенні люцерна має найвищу поживну цінність серед трав. 

Наприклад, в зеленій масі люцерни вміст перетравного протеїну є найвищим — 3,6%, порівняно з іншими травами. За вмістом кальцію теж перевищує інші трави. А листя люцерни містить більше 30% сирого протеїну в сухій речовині. У люцерни повноцінний білок, який є дешевшим у виробництві корму та потребує менше невідновних енергоресурсів.

Крім того, люцерна швидко росте і забезпечує до 4-5 укосів впродовж вегетаційного періоду, що робить її продуктивною культурою. Урожайність зеленої маси може бути до 60 т/га, сіна — 5-12 т/га і більше. 

Вимоги люцерни до ґрунтів і попередників

Люцерна може рости на різних типах ґрунтів, включаючи супіщані, піщані, глинисті та суглинисті, втім, віддає перевагу родючим ґрунтам з нейтральною або близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину. Вона погано росте на кислих, заболочених, засолених ґрунтах. Рекомендовані значення рН для вирощування люцерни від 6,3 до 7,5. На кислих ґрунтах з рН нижче 5,5 вирощування цієї культури непридатне, тому їх рекомендується вапнувати перед сівбою. Люцерна помірно чутлива до засолення, висока концентрація солі може бути токсичною та скорочувати водоспоживання. Для поліпшення солонцюватих ґрунтів, необхідно проводити гіпсування. Люцерна потребує добре дренованих ґрунтів, оскільки вона не переносить застійної води. 

Добре росте люцерна на родючих ґрунтах, що містять достатню кількість поживних речовин. Рекомендується вирощувати її на глинистих та суглинистих ґрунтах, які мають добру водопроникність та кислотність. Найкраще люцерна почувається на чорноземах, сірих лісових ґрунтах, каштанових ґрунтах при достатньому забезпеченні вологою. 

На родючих ґрунтах з оптимальними умовами при правильній агротехніці люцерна може давати до 8-10 т/га високоякісного сіна за сезон. На менш родючих ґрунтах врожайність буде нижчою — 4-6 т/га. 

Найкращими попередниками для люцерни є озимі та ранні ярі колосові культури, такі як пшениця, ячмінь, овес. Вони залишають ґрунт у чистому фітосанітарному стані, що сприяє кращому укоріненню люцерни. Важливо після збирання колосових культур очистити ґрунт від бур'янів та залишків соломи. Кукурудза також може бути добрим попередником для люцерни, оскільки залишає ґрунт пухким. Важливо, щоб після збирання кукурудзи ґрунт був добре зволожений, оскільки люцерна потребує багато вологи для проростання. 

Читайте також: Три чинники успішного вирощування люцерни

Не рекомендується сіяти люцерну після цукрових буряків, картоплі, моркви, цибулі, соняшнику та бобових культур через спільні хвороби та шкідники, а також через можливе накопичення в ґрунті гербіцидів. Слід уникати сівби люцерни на ділянках, заражених паразитичним бур'яном повитицею та осотом польовим, оскільки ці бур'яни можуть негативно вплинути на розвиток люцерни та ускладнити боротьбу з ними у майбутньому.

Підготовка ґрунту для люцерни

Система обробітку ґрунту під люцерну визначається високою потребою у волозі у верхніх шарах ґрунту для стартового розвитку, а також слабкою конкурентною здатністю у міжфазний період «сходи - перший трійчастий листок». 

Насамперед, восени під оранку слід провести вапнування. Оранка має бути глибокою — 30-32 см, щоб розпушити ґрунт для проникнення кореневої системи люцерни. Особливо цей прийом ефективний на чорноземних суглинкових, сірих та темно-сірих лісових ґрунтах. На ґрунтах, що зазнали ерозії ґрунту, можна провести плоскорізний обробіток на глибину 22-24 см. На ґрунтах, де глибока оранка неможлива через загрозу вивертання малородючих шарів, можна застосовувати ґрунтопоглиблення. Проте, неглибокий обробіток ґрунту (20-22 см) припустимий тільки на легких супіщаних ґрунтах, які мало ущільнюються.

Якщо люцерна розміщується після озимих зернових, обробіток ґрунту слід починати з лущення стерні дисковими знаряддями на глибину 10-12 см. Якісний обробіток ґрунту і вирівнювання досягається повторним дискуванням, яке здійснюється під кутом 45⁰ до першого розпушування або впоперек попередника. Передпосівний обробіток ґрунту в ранньовесняний період складається з боронування і культивації з вирівнюванням ґрунту, а також прикочування кільчасто-шпоровими або кільчасто-зубчастими котками. 

Якщо планується літній посів люцерни (післяукісний чи післяжнивний), оранку та передпосівний обробіток із сівбою слід виконувати в одному технологічному циклі для заощадження ґрунтової вологи. На легких ґрунтах коткування слід проводити і після сівби. Якщо ґрунт буде підготовлений за цими рекомендаціями, польова схожість насіння збільшується на 10-15%.

Головні агроновини України та світу

Головні агроновини України та світу

Коли сіяти люцерну? 

Залежно від ґрунтово-кліматичної зони, люцерну починають сіяти з квітня, за літнього розміщення — з червня до серпня.

Для формування врожаю насіння люцерні потрібно накопичити 1800-2000°С тепла. У Лісостепу за сумою активних температур 2400-2600°С весняна сівба забезпечує появу сходів на 10-12 день, галуження на 35-40 день, а цвітіння через 74-80 днів. При цьому, тривалість періоду до збирання насіння у перший рік складе 130-140 днів, на другий і наступні роки — 110-120 днів. За літньої сівби в середині липня сходи з'являються на 7-8 день, галуження наступає значно раніше — через 22-25 днів. На другий рік цвітіння приходиться на 45-52 день після відростання рослин. 

Яка норма висіву люцерни?

Норми висіву та глибина загортання насіння люцерни не залежать від цілей її вирощування. Норма висіву люцерни залежить від способу сівби, а глибина — від типу ґрунту. 

Для сівозміни, коли люцерну використовують як сидерат чи для кормових цілей, рекомендується норма висіву 6-10 млн. схожих насінин на гектар. Глибина загортання при цьому — 1-2 см. Для безпокривного способу сівби оптимально висівати 6-8 млн. насінин/га, а під покрив зернових чи кормових культур норму треба збільшити до 10 млн./га. Менша глибина загортання має бути на важких ґрунтах, а на легких більша. 

Спосіб вирощування люцерни дуже впливає на її продуктивність. Дослідження показують, що безпокривні весняні посіви формують найбільш продуктивний і стійкий за роками травостій. На другому-третьому роках життя такі посіви випереджають у рості підпокривні і забезпечують максимальний урожай. При безпокривному вирощуванні за 3 роки використання люцерна дає на третину більше поживних речовин, ніж при сівбі під ячмінь. 

Підпокривна ж сівба люцерни стримує її розвиток через затінення. Якщо зменшити норму висіву покривної культури та змінити спосіб сівби на черезрядний чи широкорядний, ситуація дещо поліпшується. Але дослідження показали, що навіть за таких заходів люцерна під покривом не встигає пройти належну світлову стадію розвитку. Отже, для повної реалізації біологічного потенціалу люцерни та забезпечення високої продуктивності травостою на тривалий період найкраще створити умови безпокривного вирощування. Тоді менша норма висіву забезпечить формування потужного травостою і високі врожаї в наступні роки.

Живлення люцерни: внесення фосфорно-калійних добрив

З 1 кг врожаю сухої речовини люцерна виносить 2,1-3 г фосфору, 8-22 г калію, 15 г кальцію, 2-3,5 г магнію і 1-2,2 г сірки. На ґрунтах з низьким вмістом азоту «стартове» азотне підживлення у кількості 25-50 кг/га при сівбі сприяє кращому укоріненню та стимулює розвиток сходів.

Під люцерну доцільно використовувати легкорозчинні фосфорні і калійні добрива, такі як суперфосфат і калімагнезію. При цьому, на солончакуватих і солонцюватих ґрунтах калійні добрива не використовуються. 

Під основний обробіток ґрунту люцерні потрібно дати 60-90 кг/га діючої речовини фосфорних добрив і 60-90 кг/га калійних в запас. Для додаткового живлення люцерни протягом кількох років рекомендується вносити 30-60 кг/га фосфорно-калійних добрив, щороку восени локально в рядки. Таке підживлення допоможе забезпечити продуктивне довголіття люцерни. 

Фосфорні добрива пригнічують негативний вплив надлишкових доз азоту на процес утворення бульбочок. Калій має позитивний вплив на процеси засвоєння фосфору та сірки бобовими рослинами. 

Догляд за посівами люцерни

Основним агротехнічним заходом на другий та наступні роки використання є боронування посіву та щілювання. Це сприяє покращенню аерації ґрунту, вологозабезпеченню та утворенню в ньому легкодоступних для рослин елементів живлення. 

Відомо, що люцерна здатна пригнічувати патогенні мікроорганізми ґрунту, та все ж серед різних шкодочинних організмів вона має ворогів. Найперші — це бур'яни як лобода біла, полин гіркий, осот рожевий, молочай лозовий, гірчак звичайний, осот жовтий, щавель кінський, ромашка непахуча, подорожник ланцетовидний, грицики звичайні, талабан польовий, мишії зелений та сизий, пирій повзучий, плоскуха звичайна тощо. 

У посівах люцерни першого року за безпокривної сівби можна проводити підкошування після досягнення бур'янами висоти 20-25 см, коли вони ще не встигли сформувати повноцінного насіння. Важливо пам'ятати, що молода люцерна є чутливою до дії гербіцидів, тому за можливості варто зводити їх застосування до мінімуму. 

Проти багаторічних коренепаросткових та кореневищних бур'янів допоможе внесення гербіцидів на основі похідних гліцину (гліфосат). Обприскування проводять за 12-14 діб до обробітку ґрунту під посів за висоти бур'янів 5-10 см. Для підсилення фітотоксичної дії гербіциду в робочий розчин додають 5-7 кг/га аміачної селітри, при сильному засмічені додають гербіциди з діючою речовиною дикамба або клопіралід. Для боротьби з дводольними бур'янами після сходів у фазу 1-3 трійчастих листків застосовують гербіциди на основі МЦПА та бентазону. 

На другий та наступні роки життя для боротьби із одно- та дводольними однорічними і деякими багаторічними бур'янами обробляють гербіцидами на основі метрибузину до початку відростання навесні. У чистих посівах, першого та наступних років користування, можливе застосування грамініцидів на основі арилоксифеноксипропіонатів для боротьби із одно- та багаторічними злаковими бур'янами. 

Люцерну також можуть атакувати шкідники, наприклад, личинки люцернового скосаря, бульбочкові довгоносики, дротяники, личинки пластинчастовусих, люцерновий вусач, личинки паросткових мух, піщаний мідляк, гусениці багатоїдних совок, попелиці, стеблоїди, брунькоїди, листкові галиці та ін. У боротьбі з мишоподібними гризунами в осінньо-зимовий період розкладають отруєні принади у нори колоній шкідника. 

Як підібрати сорт люцерни за групою спокою? 

Група спокою, або індекс спокою — важливий критерій вибору сорту люцерни, який визначає тривалість періоду, протягом якого вона припиняє свій розвиток взимку. Група спокою визначається фотоперіодичною реакцією рослин на довжину дня та оцінюється за рейтингами осіннього спокою: дуже неактивні (клас спокою 1, 2), неактивні (3, 4), помірно неактивні (5), напівсплячі (6, 7), несплячі (8, 9), дуже несплячі (10, 11). 

Сорти люцерни з більш тривалим періодом спокою переходять у стан спокою найраніше, мають менший ріст пагонів восени та краще виживають упродовж зими. Рослини сортів з більш коротким періодом спокою продовжують рости, мають найвищу висоту та меншу витривалість умовах перезимівлі. 

Нині на ринку присутні сорти з різними генетичними характеристиками та здатністю до вирощування в широкому ареалі кліматичних умов (південні та північні екотипи). Серед екотипів існують різні ступені холодостійкості, найстійкішими є вітчизняні північні генотипи з високою часткою генів жовтої люцерни. Європейські фламандські і прованські типи мають лише помірну морозостійкість, причому прованські типи менш зимостійкі, ніж фламандські. 

Для умов Полісся, Лісостепу та Північного Степу вчені рекомендують використовувати сорти 3-4 класу спокою. Для Півдня, особливо на зрошуваних землях, слід використовувати сорти з класами спокою 5-6. Для інтенсивного використання травостою люцерни впродовж двох років від посіву можна використовувати сорти на один-два класи вище. 

Наразі селекція люцерни в Україні йде в напрямку створення високопродуктивних сортів із коротким періодом спокою та підвищеною морозостійкістю, з використанням міжвидової гібридизації з люцерною жовтою, автогамії, створення сортів-синтетиків люцерни, толерантних до підвищеної кислотності ґрунту, подовженим періодом продуктивного довголіття. 

На сьогодні рекомендованими для використання в Україні є такі сорти: Синюха, Радослава, Родена, Амага, Раміна (Лісостеп); Ярославна, Анатоліївна (Полісся); Кураж, Лідія, Конвенц, Ванда, Одрі, Інтрига одеська, Ладослава, Південна красуня (Степ) тощо. 

Вирощувати люцерну в сумішах чи окремо? 

Люцерну можна вирощувати як у чистих посівах, так і змішуючи її із злаковими травами. Обидва варіанти мають свої плюси і мінуси. 

Переваги чистих люцернових травостоїв — вища врожайність люцерни та легший контроль за забур'яненням посівів. Недоліки — монокультура люцерни швидко виснажується і потребує пересіву через 3-4 роки, крім того, чисті люцернові пасовища несуть ризик отруєння худоби через сильне здуття газами від інтенсивного бродіння білка люцернової трави в шлунково-кишковому тракті. Явище це називається тимпанією. Тому при використанні чистих люцернових пасовищ потрібно дотримуватись спеціальних запобіжних правил. Наприклад, не випасати худобу на свіжій люцерні після дощу чи роси. Краще чергувати випас на люцерні та злакових травах або сіяти їх у сумішах. 

Переваги люцерно-злакових сумішей — підвищена стійкість до вилягання та триваліший строк використання — до 5-7 років без потреби пересіву. Також суміші забезпечують кращий кормовий баланс в раціоні худоби. Недоліки — врожайність люцерни в сумішах дещо нижча, ніж у монопосівах і контролювати бур'яни на змішаних травостоях складніше. 

Рекомендоване співвідношення компонентів у сумішах — 50-60% люцерни та 40-50% злакових трав. У сумішах люцерну найкраще поєднувати з багаторічними злаковими травами: стоколосом безостим, райграсом високим, пирієм середнім, кострицею очеретяною. Це дозволяє максимально використати переваги люцерни як білкової культури та солодких злаків для балансування поживності корму за цукро-протеїновим співвідношенням. 

Коли скошувати люцерну на корм? 

Оптимальні строки скошування люцерни на корм залежать від напряму використання (сіно, силос, зелений корм). Для заготівлі високоякісного сіна люцерну рекомендується скошувати в кінці бутонізації - на початку цвітіння, що забезпечує найкращий баланс між врожайністю та якістю корму. На силос і зелений корм скошують дещо раніше — у фазі початку - до середини бутонізації, для отримання більш перетравної високобілкової рослинної маси. 

Терміни скошування люцерни тісно пов’язані зі стадіями росту та розвитку (ВВСН) і корелюють із показниками якості травостою: сирим протеїном, перетравністю, нейтрально і кислотно-детергентною клітковиною та лігніном. Поживна цінність корму знижується в міру дозрівання та відповідного зменшення облистяності рослин. Компоненти, що знаходяться в складі клітинної стінки (целюлоза, геміцелюлоза, лігнін) збільшуються на 0,16% сухої речовини щодоби впродовж старіння рослин і ця тенденція знижує загальну перетравність корму. Це більш виражено у нижньому ярусі стебел і менше у їх верхівках, найменше — у листках. 

Порівняно зі злаковими травами на аналогічних фазах росту люцерна має нижчий вміст цукру та нейтрально детергентної клітковини, але більш високий вміст кислотно-детергентного лігніну та сирого протеїну. Люцерна містить також естрогени, які негативно впливають на репродуктивні функції худоби. Їх вміст відрізняється у різних генотипів, але підвищується влітку і восени як захисна реакція рослин до ураження шкідниками та грибними хворобами. Вміст сапонінів у кормах з люцерни також має подвійний ефект: вони можуть викликати несприятливі гемолітичні ефекти у худоби, а також надавати рослинам стійкість до шкідників.

Генетико-фізіологічні характеристики інтенсивності росту і отавності люцерни сприяють гнучкій стратегії для використання та заготівлі високоякісних кормів: від випасу худоби зеленої маси на стадії галуження до її консервування у вигляді сіна, силосу, виготовлення гранул, брикетів тощо в режимі скошувань у фазу бутонізації-початку цвітіння з 5-7-тижневими інтервалами. При заготівлі кормів важливо максимально зберегти поживну фракцію листя за рахунок оптимізації технологічних процесів. Негода та висока буферна здатність проти підкислення під час ферментації зумовлюють застосування швидких методів пров'ялювання, короткого подрібнення та застосування сучасних ефективних консервантів.

Юрій Векленко, кандидат сільськогосподарських наук, завідувач відділу польових кормових культур, сіножатей і пасовищ Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН

Ми у Telegram

Тримай руку на пульсі важливих агрономічних новин та подій