Дізнавайтесь першими найсвіжіші агрономічні новини України на нашій сторінці в Facebook, Telegram, а також підписуйтесь на Instagram СуперАгронома.
Сівозміна: агрономічний та економічний аспекти
Сівозміна — досить потужний інструмент, який дає змогу вирішувати чимало завдань — як агрономічних, так і економічних. Однак останнім часом другий чинник значно переважає перший. Які тенденції намітилися в цій царині в останні роки? І як знайти баланс між агрономічною та економічною доцільністю? Спробуємо розібратися.
Напевно, зараз немає сенсу порівнювати сучасні сівозміни та ті типові структури, які практикували вітчизняні сільгоспвиробники 30-40 років тому. Адже, окрім планового виробництва, характерного в минулому, склад вирощуваних культур зумовлювала загальна спрямованість сільського господарства.
«Основною галуззю було тваринництво. Центром господарств зазвичай були ферми, а рослинництву відводилася роль кормової бази. Відповідно будувались і сівозміни», — згадує Олександр Осадчий, менеджер по Чернігівській та Сумській областях компанії «Заатбау Україна».
Наразі змінилися пріоритети, організація і системи функціонування сільськогосподарської галузі. І та колишня 7-8-10-пільна структура сівозміни вже застаріла й навряд чи колись повернеться. Бо тепер свої правила диктують ринок, попит, ціна на продукцію. А коло «лідерів» за цим показником зазвичай обмежене. Подана нижче діаграма посівних площ за попередні 2 сезони, а також динамічні інфографіки зміни площ основних культур за останні 10 років, звісно, не відображають структури сівозмін у господарствах, але показують тенденцію щодо формування тих самих «лідерів».
Як бачимо, площі, що перевищують 1 млн га, мають 6 культур: пшениця, соняшник, кукурудза, ячмінь, соя, ріпак. Решта — далеко у «відриві». Серед них бобових лише одна — соя, та й тієї останнім часом площі зменшуються.
«Структуру посівних площ нині формує ринок. Наукові підходи практично відсутні. Сьогодні у більшості крупних підприємств у структурі сівозміни кукурудза становить 40-50%. Соняшник — 15-20%, а в деяких господарствах і навіть холдингах — до 50% і більше. На 3-му місці озима пшениця — 10-15%. Ріпак зазвичай займає до 10%. А от площі тих культур, які насправді поліпшують родючість ґрунту, передусім бобових, — дуже залежать від кон’юнктури ринку. Є ціна на горох, площі різко збільшуються. Ціни нема — горох ніхто не сіє. Є нормальні прибутки по сої — і зразу площі ростуть. Минулого року соя впала в ціні — цьогоріч площі значно скоротились. Тож частка цих культур дуже коливається — 7-10-15% в різні роки», — зауважує Олексій Сергієнко, експерт з агротехнологій.
При цьому практично всі опитані нами експерти констатують, що найбільше занепокоєння щодо змін у структурі сівозміни викликає нарощення площ під соняшником. На сьогодні ця культура — серед найбільш рентабельних. І збільшення прибутків господарств завдяки їй було би, звісно, позитивним явищем. Якби при цьому воно не тягнуло за собою короткі ротації зі специфічними наслідками — виснаження ґрунту, насиченість хворобами, поширення вовчка соняшникового тощо.
«Останні декілька років в Україні залишається стабільно високим насичення сівозмін основними експортними культурами, особливо соняшником. При цьому порушується оптимальна структура навіть сучасних інтенсивних сівозмін. Особливо ця проблема спостерігається в південних та південно-східних областях України, де часто можна зустріти навіть монокультуру соняшнику. Це призводить до накопичення збудників хвороб у ґрунті. Особливо, якщо соняшник перебуває в одній сівозміні з соєю та ріпаком. Отримуємо цілу низку проблем зі спільними хворобами, не всі з яких піддаються повноцінному лікуванню, наприклад, — коренева форма склеротинії соняшника», — зазначає Олег Загородній, керівник відділу агросервісу Групи компаній «Агро Експерт».
За словами Олександра Дрешпака, директора компанії CHEMISCHE GUTER, і справді, одна з найбільших важливих загроз, спричинених недотриманням хоча б мінімальних правил сівозмін, — велике накопичення інфекційного навантаження у ґрунті, в тому числі карантинних об'єктів.
«Також недотримання сівозміни веде до погіршення економіки вирощування культури. На жаль, багато виробників діють спираючись лише на тактичні рішення, а ось стратегічно мало хто мислить і через це, намагаючись вийти на планований урожай, вкладають величезні кошти. В результаті після підбиття балансу виявляється, що маржа надто низька. При цьому знову самі ж собі підготували плацдарм для ще більшого накопичення та розвитку патогенів, поширення бур'янів та шкідників. Якщо ж і справді у певних моментах дотримання сівозміни неможливе, то принаймні з точки зору захисту культур слід правильно розраховувати технологічну карту, брати до уваги погодні умови, детально прогнозувати розвиток шкодочинних факторів, а також враховувати всі витрати. Таким чином можна нівелювати ризики», — додає Олександр Дрешпак.
Серед проблем, спричинених неправильною побудовою сівозміни, Олег Загородній також вирізняє потенційне накопичення гербіцидних діючих речовин, що мають помітну післядію на наступні культури.
«Особливо це характерно щодо застосування деяких гербіцидів на кукурудзі та соняшнику. Потім маємо і обмеження по сівозміні, і зниження урожайності наступної культури. А ще проблему з падалицею, тож на наступній культурі також потрібно правильно підбирати діючі речовини», — каже він.
З другого боку, чи можна звинувачувати українського агровиробника, якщо він поставлений в такі умови, що для виживання його бізнесу нерідко доводиться агрономічні та «ідейні» аспекти відсувати подалі й думати передусім про економіку?
Як зауважує Олександр Осадчий, менеджер по Чернігівській та Сумській областях компанії «Заатбау Україна», український фермер зазвичай не знає, якою буде ціна на продукцію на момент, коли він реалізовуватиме вирощений урожай. Можна розрахувати технологічну карту, закласти в неї вартість усіх витрачених коштів, обчислити EBITDA, але спрогнозувати прибуток практично неможливо. Звісно, якщо не мати форвардних контрактів. Тож орієнтуються на ті культури, які заздалегідь мають високу рентабельність, завдяки чому навіть у разі зменшення ціни прибутки все одно отримаєш. Тому і зменшуються площі деяких культур не лише через зниження попиту, а й через низьку рентабельність і неготовність аграріїв ризикувати.
«Наприклад, в Україні до низькорентабельних можна віднести цукровий буряк, бо 15% — це в наших умовах мало. Зокрема, через високі процентні ставки банківських кредитів. Часто фермери, по суті, працюють «на банк» — усе зароблене треба віддати за кредит. Тож краще займатися тими культурами, які дають значно вищу маржу. Натомість у Європі, незважаючи на теж певні проблеми і з сівозміною, і з тими жорсткими рамками, у яких працюють тамтешні аграрії, ситуація зовсім інша, непорівнювана з нашою. Європейські фермери заздалегідь укладають ф’ючерсні контракти на вирощену продукцію. Тому вони знають, які культури вирощуватимуть, які ціни за них отримають, відповідно і формують структуру посівних площ. А наш фермер зазвичай діє хаотично. Вирощує, що може, а потім думає, куди його подіти», — констатує Олександр Осадчий.
Звісно, найбільшою мірою ця тенденція стосується малих і подекуди середніх підприємств. В агрохолдингів своя логіка і мотивація побудови сівозмін. Наприклад, в МХП якраз той випадок, коли рослинництво має на меті передусім забезпечувати кормову базу для тваринництва, а саме — птахівництва.
«Стратегічними для нас залишаються ті культури, які використовуємо для виготовлення комбікормів: кукурудза (вона для нас №1 — займає 45% площ), соняшник, соя, пшениця. Намагаємося збалансовувати агрономічну та економічну доцільність структури сівозміни. Зокрема, соняшник тримаємо в належних рамках, також залишаємо достатньо сої як бобової складової — незважаючи на нестабільність цін на неї. І хоч здебільшого відмовилися від нішевих культур, у деяких регіонах урізноманітнюємо структуру посівних площ, наприклад, сорго, квасолею тощо. І, звісно, маємо значний клин кормових трав — де наявні ферми ВРХ. Крім цього, практикуємо в одному з господарств «американський» досвід двопільної сівозміни — соя-кукурудза. Виходить досить непогано», — розповідає Віктор Марценюк, керівник агрономічного відділу МХП.
У будь-якому разі сівозміна впливає на успішність вирощування культур не лише з погляду кінцевої вартості продукції. Це елемент технології, який виконує чимало важливих функцій.
Зокрема, ротація сільськогосподарських культур:
- забезпечує здоров’я ґрунту та зберігає його родючість;
- «постачає» органічні речовини, азот та інші елементи живлення;
- запобігає значному поширенню шкідників;
- знижує інфекційне навантаження і зменшує кількість хвороб рослин;
- передбачає економічне знищення бур'янів;
- забезпечує врожайність;
- розподіляє працю людей і техніки;
- систематизує ведення господарства.
Вважається, що всі ці функції може забезпечити наявність і чергування в сівозміні таких груп культур, як просапні, зернові колосові та покривні, або багаторічні трави. Зі «звуженням» тваринництва остання група у більшості господарств — відсутня.
Першим пунктом у переліку стоїть родючість ґрунту. І це невипадково. Адже у будь-якій розмові про сівозміну цей аспект присутній «за замовчуванням». Монокультура — це шлях до «втомленості» землі. Один і той самий тип культури, що висівається неодноразово на одній і тій же ділянці, збіднює ґрунт, витягуючи поживні речовини, необхідні для росту саме цієї рослини. Також неправильна сівозміна може призводити до ерозії ґрунту. Ці негативні тенденції посилюються в умовах, коли згаданий уже дисбаланс між тваринництвом і рослинництвом спричиняє дефіцит органічних речовин.
Як зауважує Олексій Сергієнко, раніше, в радянські часи, також нерідко порушувалися принципи багатопільної сівозміни. Однак це компенсувалося інтенсивним внесенням гною, який вироблявся тваринницькими фермами. Коли протягом діяльності господарства 1 га сільгоспземель отримував більше 10 тис. т органіки й таким чином досягався бездефіцитний баланс гумусу. Сьогодні ж, коли органіка майже не вноситься (хіба в окремих підприємствах припадає десь по 200 кг на гектар), родючість втрачається дуже швидкими темпами.
Є думка, що у процеси має втрутитись держава. Адже збереження родючості ґрунтів — це справа національного значення.
«Зараз, в принципі, немає жодного контролю за посівами, дотриманням аграріями правил сівозміни. І збереження екологічного стану земельних ресурсів залишається лише на совісті сільськогосподарських товаровиробників. На мою думку, державі потрібно підключатись до регулювання в цьому питанні. Але йдеться не про контролювання сівозміни. А про контроль стану ґрунтів. Наприклад, агровиробник взяв в оренду земельну ділянку, і після її повернення або оновлення строку оренди, або ж через певний час — скажімо, 5 років, здійснюється визначення якісних показників ґрунтового покриву. І порівнюються дані — чи вони змінились за час перебування ділянки в оренді. Якщо погіршилися, то користувач землею отримує штрафні санкції. Простіше кажучи — вирощуй, що хочеш, але ґрунт збережи», — висловлює своє бачення Олена Атаманюк, заступниця завідувача відділу науково-організаційної роботи Українського інституту експертизи сортів рослин НААНУ.
Наскільки ефективним в українських реаліях може бути такий механізм, — складно сказати. Але проблеми втрати родючості очевидні. Також на це питання може сильно вплинути скасування мораторію на продаж землі.
Втім, у руках аграріїв є чимало інструментів, які можуть допомогти знайти, нехай не таку вже «золоту», але принаймні середину між агрономічним та економічним аспектами у проблемі сівозміни та родючості ґрунту. Скажімо, ті ж органічні добрива.
«Основний елемент у забезпеченні родючості є курпослід, який отримуємо із птахофабрик нашого холдингу. Плюс на деяких підприємствах є тваринництво, ВРХ. Там використовують гній і компост на його основі. Наразі ми одні з найбільших в Україні по внесенню органіки. Наприклад, за минулий рік в господарствах агрохолдингу було внесено 1 млн т органічних добрив. Де немає птахівництва і тваринництва, застосовуємо сидеральні технології. Таким чином регулюємо вплив короткоротаційних сівозмін на родючість ґрунту», — зазначив Віктор Марценюк, керівник агрономічного відділу МХП.
За нинішніх умов навіть наука, яка тривалий час стояла на тому, що слід дотримуватись довгоротаційних сівозмін (8-10-пільних), зважаючи на реалії, дивиться на проблему під іншим кутом. Проводяться досліди для відпрацювання найбільш оптимальних технологій для короткоротаційних — 5-6 і навіть 3-пільних схем. Відомий успішний вітчизняний досвід вирощування, наприклад, тієї ж кукурудзи в монокультурі. Чи згаданої 2-пільної системи соя-кукурудза. Або ж цікавий досвід компанії «Агро-Регіон», яка на Чернігівщині, на складних піщано-пилових ґрунтах, використовує схему «2 жита — ріпак» або «2 жита — соняшник».
Звісно, не всі культури вимогливі до швидкого їх повернення на одне й те саме поле. Наприклад, кукурудзу, просо, гречку, картоплю можна вирощувати навіть кілька років поспіль без істотного зниження врожайності. Натомість повторний висів гороху, цукрових буряків, пшениці, ячменю, вівса може досить негативно позначитись на врожаї. Зате вони добре реагують на правильне розміщення в сівозміні та вибір попередника. Незважаючи на те, що соняшник також належить до другої групи, останнім часом «соняшник по соняшнику» — досить поширене явище серед аграріїв (зокрема, Півдня України), яке і сівозміною назвати не можна. Наслідки відомі — значне розповсюдження вовчка в цьому регіоні, виснаження ґрунтів, загострення дефіциту вологи у нижніх шарах ґрунту, поширення і поява нових хвороб. І при цьому отримання вищих врожаїв дається щоразу складніше.
Чи є однозначна відповідь на запитання: «Що робити?». Поки що немає. І, як зауважує експерт з агротехнологій Олексій Сергієнко, проблема потребує дискусій.
«Назріла потреба у професійному обговоренні шляхів виправлення ситуації. Формування у вітчизняній агросфері розуміння, що шаблонні рішення — такі як просто збільшення площ під тими культурами, які начебто дають найбільші прибутки, — це шлях у нікуди. Мислити треба стратегічно. Наприклад, якщо ріпак сьогодні дає прибуток десь 500-600 доларів, а озима пшениця 50-100 доларів, то без озимої пшениці ріпак 500 доларів не дасть. Бо найцінніший попередник під ріпак — це озимий ячмінь, озима пшениця. І всі це знають, але чому тоді економіку рахують по озимому ріпаку? Або, скажімо, господарство хоче збільшити прибуток соняшнику з 400 доларів до 500. А для соняшника який найкращий попередник? Та сама озима пшениця, загалом стерньова група. Хоча вже навчились і по кукурудзі соняшник вирощувати. Тобто потрібно розраховувати економіку сівозміни як такої в цілому, а не просто окремої культури. Тоді легше враховувати усі фактори, не втрачати прибутків і при цьому не порушувати закони природи й агрономії», — зазначає Олексій Сергієнко.
Загалом зрозуміло, що проблема є. І вона досить багатопланова. І різноманіття культур на сільгоспугіддях залежить від багатьох чинників, не лише від окреслених вище. У будь-якому разі стратегічне мислення в поєднанні з тактичними рішеннями — це завжди краще, ніж просто плисти за течією.
Алла Гусарова, SuperAgronom.com