Вологість стійкого в’янення рослин

Вологість стійкого в'янення рослин — кількість вологи в ґрунті, при якій у рослин з'являються ознаки в'янення і не зникають протягом 12 –годинного перебування в атмосфері, насиченій водяною парою. 

Наявність вологості в’янення простежується за появою перших ознак в’янення (втрата тургору) рослин з добре розвиненою кореневою системою. Причому, ці ознаки не зникають і при тривалому перебуванні рослин у насиченій водяною парою атмосфері (при перенесенні їх у сприятливі умови). Висушування ґрунту до вологості в’янення не приводить до загибелі рослин, але спричиняє припинення приросту і зменшення сухої ваги рослин.

Вологість є величиною постійною для даного типу ґрунту і залежить від гранулометричного складу та вмісту органічної речовини. Чим вищий вміст глинистої фракції в ґрунті, тим більший вміст недоступної вологи в ньому. Вологість стійкого в’янення рослин показує нижню межу запасу продуктивної вологи в ґрунті і використовується при ґрунтовій, агрономічній та агромеліоративній характеристиці ґрунтів. Цей показник приблизно можна визначити за величиною максимальної гігроскопічності ґрунту, помноживши її на коефіцієнт 1,34. У піщаних ґрунтах вологість в’янення не перевищує 1,5 %, у суглинкових вона коливається від 3,5 до 12, на глинистих досягає 20, а на торфах перевищує 50 % від маси сухого ґрунту.

Для визначення вологості в’янення використовують як розрахункові (за максимальною гігроскопічністю), так і прямі методи визначення (метод вегетаційних мініатюр, польові методи). Найдоступнішим серед прямих методів визначення вологості в’янення є метод вегетаційних мініатюр (біологічний метод). Суть методу полягає у тому, що вологість ґрунту визначають у той момент, коли вирощувана рослина з добре розвиненою кореневою системою стійко в’яне через висушування ґрунту, хоча всі інші фактори (світло, температура, вологість повітря, елементи живлення) є оптимальними.