Екзотична скорцонера має великі перспективи до вирощування на півдні України

За технологією вирощування скорцонера подібна до моркви. Культура є морозостійкою та досить невибагливою. Коріння у ґрунті при глибокому сніговому покриві переносять морози понад 30 градусів, а сходи — тривале похолодання та весняні приморозки. До того ж рослина — посухостійка, холодостійка та самозапильна, що є незамінними якостями для вирощування в південних регіонах, пише agro-yug.com.ua.

Корінь рослини досягає довжини 35-60 см в залежності від сорту та якості обробки ґрунту. Якщо ґрунт буде пухким, то й коріння буде рівнішим та більш видовженим. Корінь іспанського козельцю має чорний колір, але м’якуш у нього є білим. Рости може на одному місці на протязі 5-6 років, але для використання у кулінарії скорцонеру культивують, як однорічну культуру. Як стверджують фахівці, іспанський козелець невибагливий й до ґрунтів. Він може зростати на вапняках, степових та кам’янистих схилах, але найвищі врожаї дає на глибоко оброблених, пухких, багатих на органіку ділянках.

При виробничому культивуванні бельгійські та французькі агрономи зазначають, що є й деякі проблемами, з якими вони стикаються при вирощуванні скорцонери. Перша проблема — це крихкість кореня, тому збирати врожай потрібно з обережністю та вручну. Зламані корені довго не зберігаються, тому спочатку викопують траншею уздовж ряду. Потім виштовхують корені у траншею разом з ґрунтом. Далі акуратно звільнюють коріння від його залишків. Можливо, саме за цієї причини так багато фермерів уникають вирощувати скорцонеру у промислових масштабах.

Друга проблема — не дати скорцонері цвісти. Якщо рослина зацвіте, коріння не втратять смак, але зменшаться у розмірі, тому квіти бажано зривати. В останні роки селекціонерами створено багато сортів, що стійкі до зацвітання. У Бельгії працюють над сортами, які можна збирати механізовано. Як посадковий матеріал кращими сортами вважаються Стрельнянская (Україна), Дуплекс (Голландія), Скорцонера (Україна).

Варто відзначити, що культура є стійкою до більшості хвороб та шкідників. Скорцонера відлякує тлю і морквяну муху, тому сумісні посіви з морквою дозволять не тільки раціонально використовувати площу, але, що найважливіше, захистити сусідні рослини від шкідників. Насіння висівають в кінці квітня — з початку травня, щоб отримати зрілі коріння в вересні-жовтні. Окрім цього, скорцонера є дуже добрим медоносом.

Найбільш цінним у скорцонери на відміну від більшості бульб та коренеплодів є те, щодо її складу входить інулін (інулін регулює рівень глюкози у крові людини), який робить рослину лікувальною їжею для діабетиків та тих, хто зацікавлений в більш здоровому харчуванні. Саме ця незамінна особливість може зробити скорцонеру широко затребуваною у якості овочу в майбутньому, якщо вона стане більш відомою.

До складу рослини також входить 20% сахаридів, пектинові речовини, вітаміни С, В1, В2, Е, РР, кальцій, калій, залізо, марганець, фосфор, цинк.

Успіху впровадження скорцонери на Півдні України сприяють оптимальні ґрунтово-кліматичні умови для вирощування, велика кількість маленьких фермерських господарств, бо така культура не вирощується на великих площах. До того ж значення має цінність скорцонери для здоров’я споживачів, тому таку рослину можна вважати доволі перспективною для вирощування в південних регіонах.