Полезахисні смуги – радянський пережиток чи світовий тренд?
Історія полезахисного лісорозведення в Україні та використання лісових насаджень з метою поліпшення умов навколишнього середовища та врожайності сільськогосподарських культур налічує понад 200 років.
Наукове обґрунтування використання насаджень як складової протиерозійної системи нараховує 100-літній досвід і низку успішних і, навпаки, провальних експериментів. За століття було визначено оптимальні конструкції лісових смуг, видовий склад, параметри ширини, розміщення посадкових місць, розташування на полях. Однак безгосподарність у смугах за останні 30 років призвела до хибного враження, ніби це перешкода для отримання високих врожаїв і економічної вигоди від їх застосування.
Що ж відбувається у світі? У світі полезахисне лісорозведення є частиною новітнього напрямку ведення господарства – агролісівництва (agroforestry), що поєднує у собі одночасне вирощування на одній і тій же ділянці як дерев (й чагарників), так і сільськогосподарських (плодових) культур, або випасання худоби з метою отримання екологічних, економічних та соціальних переваг.
Для довідки: у європейському досвіді (Mosquera-Losada, 2009) виокремлено 6 основних напрямів агролісівництва:
1. Орно-лісове землекористування (silvoarable agroforestry) – поєднання куліс одно- або багаторічних сільськогосподарських культур з кулісами насаджень.
2. Лісові пасовища (silvopasture) – поєднання деревних рослин та пасовищ для худоби.
3. Лісове фермерство (forest farming) – лісові ділянки, що використовуються для продукування або збору врожаю природних постійних спеціалізованих культур для лікарських, декоративних або кулінарних цілей.
4. Прибережні буферні смуги (riparian buffer stripes) – це смуги багаторічних рослин (дерев/кущів/трав) природних або посаджених між орними землями/пасовищами і водними об’єктами (струмками, озерами, водно-болотними угіддями і ставками) для захисту якості води та поліпшення біорізноманіття. Вони фільтрують поживні речовини, значною мірою запобігають ерозії від водостоків із сусідніх полів.
5. Покращений пар (improved fallow) – полягає у висаджуванні швидкорослих, переважно бобових деревних видів, під час фази пару вогневого землеробства; ці деревні види підвищують родючість ґрунту і можуть забезпечити економічні продукти. Вогневе землеробство (shifting cultivation) – форма сільського господарства (особливо в тропічній Африці), за якої площа землі очищена вогнем від рослинності і культивується протягом кількох років, а потім її змінюють на нову ділянку, доки її родючості буде природно відновлена.
6. Багатофункціональні дерева (multiporpose trees) – це фруктові та інші дерева довільно чи систематично посаджені на орних землях або пасовищах з метою отримання фруктів, дров, фуражу і деревини, на ряду із іншими послугами на фермах і пасовищних угіддях.
Окрім того, виокремлюють вітроломні смуги або лісові смуги (windbreaks або shelterbelts) – також система агролісівництва, де дерева забезпечують прихисток і затінок як для культур, так і для тварин.
Нині у країнах Європи функціонують різні системи агролісівництва, які максимально охоплюють переваги ґрунтово-кліматичних умов та регіональної культури ведення сільського господарства та лісівництва. Так, у південно-західній частині Іберійського півострова широко поширені dehesa (Іспанія) або montados (Португалія), що поєднують у собі пасовища та розміщені куртинами насадження видів роду Дуба (Quercus). Такі угіддя є ресурсом для промисловості
(заготівля короку, деревного вугілля), лісового господарства та мисливства, сільського господарства та тваринництва, а також екологічно орієнтованого туризму. У Фінляндії, Норвегії та Швеції оленярство (reindeer husbandry systems) базується на використанні піднаметових ресурсів лісів і поширене на 41,4 млн га та займає відповідно 33 %, 34 % і 40 % загальної площі країн. У Великобританії ведеться лісове фермерство (птахівництво), де наявність дерев забезпечує «добробут тварин» і надає маркетингові вигоди. Популярним і не дешевим є продукт «лісові яйця», які отримують від курей, що перебувають на вільному вигулі під наметом дерев. У Нідерландах птахівництво ведеться у поєднанні із вирощуванням садів черешень, що також є кормовою базою для курей, а молочне тваринництво реалізується на плантаціях верби. У Франції поєднують вирощування винограду та плодової горобини, куліс дуба та лаванди, куліс горіху та кукурудзи. У Швейцарії виробництво фруктових соків забезпечується поєднаним вирощуванням яблуневих садів та полуниць.
Доведено, що продуктивність систем із поєднанням сільського господарства і деревної рослинності може бути вдвічі вищою, ніж сумарна продуктивність такої ж кількості окремо вирощених угідь. Це одна із тих економічних переваг, яка може мотивувати. Інша перевага – це, звісно, диверсифікація продукції, так званий «план Б» у виробництві. Однак, зазвичай, на противагу висловлюють аргумент, що економічна рентабельність смуг наступає у віці 10-15 років. Як з цим діють за кордоном? Зазвичай ведення збалансованого природокористування на агроландшафтах підтримується на державному рівні через грантову підтримку для створення агролісівничих систем або ж через податкові пільги.
Механізми різні і складні, однак створюють і соціальні переваги агролісівництва – робочі місця і гідні заробітні плати у сільській місцевості, що зупиняє відтік молоді у міста і вимирання сіл. І, звісно, обґрунтування агорлісівничих систем спирається на безліч екологічних переваг. Однією із найважливіших є підвищення біорізноманіття за рахунок створення осередку для існування живої природи, а зменшення використання хімічних добрив, пестицидів і гербіцидів дозволяє отримати органічні продукти і стимулювати розвиток бджільництва, повернення до екосистем комах та птахів, що регулюють чисельність шкідників. Звісно, глобальні ініціативи з відновлення лісів на планеті, такі як Боннський виклик (Bonn Challenge), що передбачає створення 350 млн га лісів до 2030 року, ставлять на меті боротьбу зі змінами клімату, де агролісівничим системам відведено значну роль, адже їх не можна зрівняти із плантаційним вирощуванням енергетичних культур чи монокультур. Таким чином, агролісівництво – це різноманітна, продуктивна, процвітаюча, здорова і стійка система землекористування, на яку необхідно орієнтуватися при переході на екологічно збалансоване природокористування. Тож саме час осучаснити погляди на полезахисні лісові смуги і потурбуватися про добробут майбутніх поколінь.
Сьогодні в Україні актуальним є проект «Лісосмуги життя», розроблений Благодійним фондом Peli can live за інформаційної підтримки компанії Latifundist Media.
Проект «Лісосмуги життя» передбачає покращення існуючого стану полезахисних та водорегулюючих лісосмуг, а також їх популяризацію. У рамках реалізації програми спільно з науковими консультантами проводитиметься ревізія існуючих лісосмуг, розробка плану дій щодо їх відновлення, подальше проектування та висадка нових насаджень. Проект з відновлення лісосмуг, окрім того, має на меті співпрацю з місцевими господарствами та ОТГ задля відновлення лісосмуг шляхом висадки дерев, що найкраще підходять для кліматичних умов відповідних територій, задля забезпечення максимально позитивного регулюючого впливу на сільськогосподарські угіддя та біотопічного ефекту. Тож, можливо, і вам саме час приєднатися до цієї корисної ініціативи і подбати про власні поля.
Ганна Лобченко, доцент кафедри відтворення лісів та лісових меліорацій НУБіП України, науковий консультант проекту «Лісосмуги життя».
Думка редакції SuperAgronom.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не несе відповідальності за достовірність і тлумачення наведеної інформації і виконує роль виключно носія.