Щоденник молодого агронома. Дмитро Куць: «Я не опустив руки після першої невдачі»
Я народився на Львівщині, а 5 курсів закінчував в Уманському національному університеті садівництва (далі — НУС). Я завжди прагнув потрапити працювати в велику компанію, холдинг, адже там більше можливостей.
Починав свій шлях агрономом з великого агрохолдингу ще як був студентом. Однією з обов’язкових умов працевлаштування там була наявність власного автотранспорту, на той час у батька була машина і вони мене вже погодили на вакансію. Але сталось так, що неочікувано авто треба було нам продати, я одразу поставив до відома в агрохолдингу. У компанії мені відповіли, що зателефонують, коли з’явиться транспорт для роботи. Вже після закінчення університету через пів року я телефонував до них і вони відповіли, що «так ти ж в нас працював 2 дні і тобі не сподобалось». Але це ж не так було, я був розчарований. Зараз радий, що не працюю там.
Після університету я пішов в армію. Я завжди старався та прагнув знати більше. В мене і в армії, і вдома все було пов’язане з землею. У Жужелянах, селі, де я народився, завжди допомагав батькам по господарству вирощувати все. В армії у нас там була своя земля, де ми вирощували різні овочі і навіть кавуни. В університеті читав більше книг, ніж було потрібно, постійно на телефоні було безліч закладок на аграрну спеціальність про різні культури.
Після армії я працевлаштувався на шахту, там батько працював і мені порадив, щоб стаж закріпити. Але там ненадовго затримався, адже чітко розумів, що це не моє. Також я маю досвід роботи в Польщі в садах, адже їздив якось на заробітки туди. Це було складно, але цікаво.
У дитинстві я не знав, що хочу стати саме агрономом, бо не розумів значення цього слова. У мене завжди було відчуття, що хочу працювати на землі. Ми з братом любили допомагати мамі на городі, навіть свої мали ділянки, де щось вирощували. У дитинстві мій дід щеплював різні сорти на одному дереві, то мені дуже подобалось за цим спостерігати.
Родичі, коли дізнались, що я піду навчатись на агронома, то запитували, де працюватиму, адже колгоспи розпались та й навіщо це мені? Батьки ж не суперечили моєму вибору, вони підтримали його. Якось тітка приїжджала до нас в гості з Умані і розповіла про НУС, запросила на день відкритих дверей. Я був вражений ним і поступив.
В університеті знань було багато. Я тоді й не розумів, що важливо, що ні. Вже як прийшов на роботу, то можу адекватно оцінити якість освіти. Та наука, що давали нам у ВИШі підійшла б для роботи в лабораторіях, а не на полі. Зараз якщо я в чомусь вагаюсь або хочу перевірити певну інформацію, то все швиденько знайшов в інтернеті і спокійно. Практику з університету я проходив на підприємстві в своєму селі. Особливої користі я звідти не виніс, адже ознайомлювались ми тільки з однією культурою — пшеницею і то поверхово. Можна вважати, що таку першу серйозну практику я отримав вже працюючи в МХП.
Після закінчення університету найскладніше було визначитись, де я хочу працювати. Адже у великі холдинги потрібен був стаж роботи, а з мінімальним або як, наприклад, у мене його взагалі не було не хотіли брати на роботу. Я знав точно, що хочу працювати у великій компанії, а не у фермера. У селі Туринка наша база порівняно не довго функціонує, років 5.
13 грудня буде 3 місяці як я працюю в компанії ТОВ «Захід-Агро МХП». Стажування мені дуже подобається. Хоча я прийшов пізно, але встиг побувати на збиранні пшениці, соняшника, кукурудзи і на посівній. Мені подобається, що в МХП роблять так, як в книжках пишуть: правильно, мудро, все, як слід. У компанії швидко адаптувався, з колективом подружився.
Спочатку я дуже хвилювався, але знав, що тут підтримають і допоможуть, що тут є навчання додаткове, що для мене дуже важливо. Мені одразу всі допомагали і директор модуля, і головний агроном, і механізатори. Я, мабуть, ставив багато запитань завжди, але всі давали на них відповіді спокійно і пояснювали все.
Перші два місяці я настільки поринув в роботу, що не було часу для самоосвіти. Якраз потрапив на збиральну кампанію, то допізна працювали, а потім на автобус і щоб до села потрапити, то машиною зустрічали мене. А вже зараз як беру книжку в руки, то не відпускаю, адже розумію, що потім знову не буде часу.
Пам’ятаю свій перший робочий день, мене одразу відправили на збирання соняшника. Вже там одразу вони хотіли, щоб я показував свої навики і що я вмію. Спочатку розхвилювався трохи, потім зібрався і почав пробувати. Директор модулю №5 Юрій Думич каже, що все виходить. Я вже людям навіть закривав гектари. У мене немає однієї культури з якою я люблю працювати, мені всі подобаються. Зараз дуже задоволений тим, де і ким я працюю. Не вірив, що все буде так добре, але сподівався.
Студентам, що зараз навчаються на агрономів, хочу побажати, щоб вони завжди були в нових тенденціях, щоб вивчали новинки, щоб більше читали. Якщо у вас не виходить одразу з роботою, то не засмучуйтесь і не опускайте руки. Хочете бути агрономами, то йдіть завжди тільки в цьому напрямку.
Зараз планую надалі розвиватись в компанії. Буду працювати.
Дмитро Куць
Думка редакції SuperAgronom.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не несе відповідальності за достовірність і тлумачення наведеної інформації і виконує роль виключно носія.