Олександр Акулов: Не такі й страшні ці кореневі гнилі буряків, але треба розуміти, звідки вони лізуть

На посівах цукрових буряків може спостерігатися велика кількість кореневих гнилей, які здатні спонукати низку проблем:

1.     зниження врожайності;
2.     зниження цукристості;
3.     зниження  лежкості;
4.     технологічні проблеми з переробкою на цукровому заводі.

Кагатні гнилі

Узагальнена назва хвороб, які проявляються під час збирання буряків, а потім – у процесі подальшого зберігання в кагатах. Даний тип гнилей провокують понад 150 видів грибів  і бактерій, які абсолютно різними за своєю біологією та, відповідно, властивостями. Тому єдиного інструменту контролю не існує.

Джерелом кагатної гнилі є різноманітні ураження рослин під час вегетації. Ми можемо отримати абсолютно здоровий і якісний врожай, але так чи інакше кагатні гнилі можуть бути викликані, зокрема, пошкодженням коренеплодів шкідниками, їхнім травмуванням під час збирання та транспортування.

«Уявімо, ми виростили абсолютно здоровий буряк, але потім із висоти 2-3 метри його скинули, а далі ще й поскладали на висоту 10-12 метрів у кагати. Навіть якщо мали якісний буряк, все одно будуть спостерігатися кагатні гнилі. Коренеплоди будуть розчавлені, там будуть порушені умови доступу кисню та розвиватимуться хвороби», — розповів Олександр Акулов.

Деякі хвороби буряку легше контролювати порівняно з іншими, наприклад, ті, які  передаються з насінням. Можна виростити здорове насіння за рахунок фунгіцидного захисту насіннєвих посівів, застосувати протруйник і підняти його кондицію.

У ситуаціях, коли хвороби починаються з мінералізованих рослинних решток, становище корелюється сівозміною і технологіями,  які прискорюють перегнивання цих залишків, а саме: внесення азотних добрив, деструкторів, перемішування з верхнім шаром ґрунту тощо. Якщо джерелом інфекції є окремі хворі рослини в полі або бур’яни, ці хвороби можна контролювати, по-перше, частим застосуванням фунгіцидів, по-друге, селекцією і підбиранням стійких гібридів, по-третє, боротьбою безпосередньо з бур’янами та переносниками хвороби.

Найважче ж контролювати ті захворювання, котрі мають ґрунтове походження. Якщо інфекція присутня там, і вражає коренеплід саме з-під землі, контролювати її неймовірно складно.

«Якщо ми проводимо обприскування по листках, фунгіцид до коренів, зрозуміло, не опуститься. Коли ж застосовуємо протруєне насіння, препарат захищатиме рослини максимум до 4 тижнів і розкладатиметься, а ґрунтова інфекція може зберігатися до 10 років: це й Pythium, і Аphanomyces, і Peronospora», — зауважив експерт.

Коли проростає культура, вказані патогени можуть інфікувати її підземну частину, викликати пітіозну або афаноміцетозну кореневі гнилі. Обидва захворювання здатні вражати рослини будь-якого віку – від фази сходів до закінчення вегетації. Якщо це відбувається у фазу сходів, спостерігатиметься чорна ніжка, випадання й відмирання рослини. Якщо заразиться доросла рослина, то вона, швидше за все, залишиться живою, сформує коренеплід, навіть дасть певний врожай, але він не вирізнятиметься якістю, а за потрапляння такого буряку в кагати, він буде надто інтенсивно гнити.

Pythium і Аphanomyces мають спільні риси – для розвитку цих інфекцій ґрунт повинен бути залитий водою. За такої ситуації, під впливом кореневих виділень буряку, спори виходять із стану спокою, заражаючи кореневу систему. Обидві хвороби найбільш поширені на важких типах грунтів, які краще затримують вологу, а також під час періодів підвищеної вологості. Відмінності патогенів полягають в тім, що збудник Pythium більш адаптований до низьких температур, Аphanomyces навпаки – полюбляє тепло. Aphanomyces може заразити цукровий буряк навіть у фазу сходів, але на території України цього не відбувається, бо для його розвитку не вистачає тепла.

Для Aphanomyces потрібно, щоб температура ґрунту була не нижчою від +15℃, оптимально це 20-30℃. Це означає, якщо починається ураження цукрового буряку, то сходи вражає переважно Pythium, а потім, коли настає тепло, до нього долучається Аphanomyces. Дане захворювання на сходах культури в умовах України часто не розвивається не тому, що не може заразити, а тому, що ґрунт занадто холодний. Для контролю Pythium, Аphanomyces та інших хвороб, які викликаються несправжніми грибами, є класична технологія, зокрема протруйники групи феніламідів, і найпоширеніший із них металаксил. Він не знищує хворобу, лише у найбільш вразливу фазу захищає рослину, дозволяючи їй вижити. Пізніше рослині пощастить, якщо буде більш сухо, тоді хвороба сама по собі вже не нанесе великої шкоди.

Аphanomyces металаксилом контролюється значно гірше, ніж Pythium. Для його контролю більш відповідним є гімексазол, який у разі внесення високої норми може тримати захист до 3-4 тижнів. Але ця діюча речовина має суттєвий недолік — фітотоксичність. Якщо металаксил є антистресантом і його додавання навіть стимулює розвиток буряку, то гімексазол діє навпаки: що більшу концентрацію використовуємо, то більшу матимемо фітотоксичність.

На активність цих грибів впливає також структура та дренованість ґрунту. Знову ж таки, щоби розвиватись, Аphanomyces і Pythium мають плавати у воді у вигляді спор і заражати корені. Якщо ґрунт сухий, плавати нічому. Відповідно, якщо після дощу на полі не стоять великі калюжі, хвилюватись особливо не варто. Тому дренованість і стік зайвої води після зливи можуть певною мірою неспецифічно впливати на контроль цих хвороб.

Фузаріоз

Fusarium на буряку спостерігається велика кількість видів. Найбільш шкодочинною є спеціалізована бурякова форма. Вона вразить всю систему і потім уб’є всю рослину. Неспеціалізовані фузарії, як правило, чіпляються за ослаблену, травмовану рослину. Про Fusarium треба пам’ятати, що фузаріозів насправді не один, а два, до того ж, вони між собою дуже сильно різняться. Fusarium може заразити буряк з двох боків. З одного боку, він може потрапити на рослину з ґрунту, тоді виникає зараження кореневої системи – це підземна коренева форма. Другий варіант: Fusarium заражає верхню частину коренеплоду, яка піднімається над землею, а саме голівку, тоді спостерігається верхній фузаріоз.

«Принципова різниця верхнього фузаріозу та нижнього полягає в тому, що за нижнього фузаріозу відгниває головний корінь, тож рослина втрачає здатність поглинати вологу, опускаються листки, рослина відмирає. У випадку верхнього фузаріозу корінь живий, рослина жива, але всередині цього коренеплоду формується величезне дупло, ця дуплистість буряка зазвичай викликається верхньою формою фузаріозу. Нижня форма фузаріозу з’являється, як відомо, з ґрунтової інфекції. Для контролю цієї хвороби найдієвішим способом є сівозміна. Спори Fusarium у ґрунті не виживають довше від 3 років — у них не вистачає запасу поживних речовин і вони гинуть. Якщо в господарстві функціонує чотирипільна сівозміна, коли буряк повертається на площі через 3 роки, то про підземну форму фузаріозу фактично можна забути», — розповів експерт.

На верхню інфекцію впливає джерело спор. Якщо це спеціалізований фузаріоз, то спори утворюються на пожнивних рештках буряку. Якщо ж ні, вони з’являються на стерні інших культур: пшениці, кукурудзи тощо. Відповідно, для контролю цієї хвороби важлива мінімізація джерела спор і створення умов, за яких рослинні рештки, які можуть слугувати джерелом спор Fusarium, не траплятимуться між рослинами буряку. Також важливим у цьому питанні є бор, за його дефіциту часто виникає дуплистість, там накопичується волога й потрапляє спора Fusarium.

Судинні в’янення буряку

На посівах цукрових буряків час від часу трапляється вертицильоз і вугільна гниль. Вони вражають і колонізують судинну систему, призводять до в’янення рослини під  час посухи. Verticillium, як правило, не є спеціалізованим паразитом. Контролювати його сівозміною майже неможливо. Verticillium поширює маленькі склероції діаметром близько 50 мікрон, котрі після потрапляння в ґрунт залишаються там як ґрунтова форма інфекції. Спора проростає під землею, інфікує корінь, міцелій колонізує судини, а потім судинами піднімається до верхньої частини.

Якщо це соняшник, то паразит пересувається у стебло, а якщо ж буряк — залишиться в коренеплоді. Інакше кажучи, судинна система забита міцелієм гриба. Якщо подивитися на мапу поширення, то на півдні України судинні в’янення більш поширені, далі – центральна частина, а на півночі та заході країни спостергігається найменший відсоток розвитку. Якщо вирощувати буряк в умовах дефіциту вологи, то щоб отримати нормальні врожаї, варто застосовувати зрошення. Під час поливу, в ту воду, яка потрапляє на рослини, варто додавати діючу речовину, яка дістанеться до кореня. Обприскування по поверхні буряків не несе жодного ефекту.

Фомоз і наземні хвороби буряків

Phoma уражує листя, квітконоси й насіння та верхню частину коренеплоду. У дорослої рослини, ураженої  фомозом, спостерігається листкова плямистість. Основне джерело фомозу — немінералізовані рештки буряку. Фомоз дуже агресивний за умов, коли буряк постійно вирощується після буряку, коли немає просторової ізоляції полів. Тому для його контролю дуже важливим фактором є сівозміна, вчасне застосування фунгіцидів, просторова ізоляція полів.

«В Україні поширені два види ризокторіозу на посівах буряків: звичайний (бурий) ризоктоніоз, і фіолетовий. Rhizoctonia — гриб, який вражає поверхню підземної частини коренеплоду. Вода викликає некротизацію, загибель коренів, через це рослина не може поглинати вологу, листки опускаються і рослина передчасно засихає. Rhizoctonia практично ніколи не утворює спор. Rhizoctonia з поля на поле майже ніколи не літає, є певне поле, на якому вона розвивається і там поширюється, збільшуючи площу. Rhizoctonia бура вражає надзвичайно різноманітні культури – соя, картопля, кукурудза, морква, буряк», — розповів Олександр Акулов.

Найгірший попередник у плані ризоктоніозу по буряку — кукурудза, наступні за нею – бобові культури, а потім картопля. Рослинні рештки кукурудзи, вражені ризоктоніозом, перезаражують буряк, а рослинні рештки буряка перезаражують кукурудзу. І що більше решток на полі, то більший ризик виникнення захворювання. Найкращий попередник для боротьби з ризоктоніозом — ячмінь. Rhizoctonia здатна уражувати рослину будь-якого віку, але вона полюбляє тепло — 22-35℃.

Окрім бурого ризоктоніозу існує фіолетовий ризоктоніоз, він такий самий за шкодочинністю. Але відрізняються вони тим, що у бурого ризоктоніозу міцелій на поверхні коренеплоду майже чорний, а у фіолетового — пурпурово-фіолетовий. Та в  нього абсолютно інші культури-попередники. Найгіршим варіантом тут є картопля, морква, спаржа. Добре організована сівозміна часто дозволяє значною мірою подолати цю проблему.

Склеротиніози

Сіра, біла та бура кагатна гнилі є досить широко розповсюдженими проблемами. Різниця сірої і білої гнилі принципова й полягає в тому, що сіра гниль має спори, літає і поширюється полем, а у білої гнилі спори в кагатах не утворюються, вона розповсюджується від ураженого плоду до сусіднього, поступово просуваючись.

«Про склеротініози важливо знати, що під час збирання заражених рослин склероції розлітаються, осідають на поверхні ґрунту, а тоді їхня доля залежить від подальшого обробітку ґрунту. У старих книжках пишуть, що найкращий спосіб позбутися склероцій — оранка. Зорали землю, заховали склероції глибоко в землю, і нехай вони собі там згнивають. Сучасні дослідження показали, що це фундаментальна помилка. Якщо склероції перезимують на поверхні ґрунту чи на глибині до 5 см, то на наступний рік вилетять спори, які намагатимутьться заразити надземні органи рослини. У такому випадку хворобу проконтролювати дуже легко. По-перше, можна посіяти злак, а у всіх злаків імунітет до склеротинії. Варіант номер 2: посіяти культуру, але застосувати фунгіцид», — зауважив спікер.

Під час оранки склероції потрапляють глибоко в ґрунт, зберігаються там в активному стані до 10 років і заражають культуру, зокрема буряк, з-під землі. Жодним протруйником або фунгіцидом витягти цю хворобу не можна. Підземний тип склеротиніозу хімією не контролюється. Тому головне правило контролю склеротиніозу – на полі соняшнику, сої чи ріпаку, заражених склеротініозом, після збирання врожаю заборонена оранка, склероції мусять залишитися на поверхні.

Вірусні та бактеріальні хвороби

Прикладом вірусної хвороби є ризоманія. Ефективний спосіб її контролю – застосування стійких гібридів.

«Вірусні хвороби поширюються певними органічними переносниками. Наприклад, найпоширеніші переносники на буряку це комахи: попелиці, трипси, цикадки. Але ризоманія передається ґрунтовим грибом, який заражає кореневі волоски буряку, заносячи туди вірус», — зауважив Олександр Акулов.  

Є кілька правил контролю організму-переносника:

•       цей організм-переносник є спеціалізованим паразитом буряку та лободи, відповідно, важливі сівозміна й контроль бур’янів.
•       для інфікування рослин у ґрунті має бути присутня волога, відповідно, дренованість ґрунтів певною мірою може допомогти у контролі ризоманії.

Парша – один із найпоширеніших бактеріозів на посівах буряку. Він зазвичай проявляється у вигляді сухих кірочок на поверхні коренеплоду. Сам по собі не сильно шкодить буряку, але ж ці кірочки – це ніби рани, через які потім проходить інфекція. Тобто, це ворота для вторинних кагатних гнилей.

Звичайна парша уражує коренеплід лише на певних етапах життя буряку та лише за певних погодних умов. Головний фактор, який впливає на розвиток цієї хвороби, це пересушеність ґрунту. Якщо на початку вегетації рослини ґрунт вологий, парша не зачепиться, навіть якщо вона присутня. Коли ж ґрунт пересушений – однозначно, з’явиться.

Загалом, є хвороби вірусні та грибкові. Можуть викликатися справжніми й несправжніми грибами. Є ті, що полюбляють тепло, і такі, яким до вподоби холод. Ті, що полюбляють сухість, і ті, що віддають перевагу волозі. Єдиного правила контролю всіх кореневих гнилей не існує. Основне — зазвичай потужні кореневі гнилі, це проблеми агротехніки. Йдеться про порушення і насиченість сівозмін ураженими культурами, нерозуміння біології супутника.

Більшість хвороб контролювати досить легко, варто обирати якісне насіння, протруйник, підтримувати високу життєздатність мікробіологічних процесів в ґрунті, створювати сприятливі умови для буряків. Багато проблем можна вирішити довгою сівозміною – сіяти буряк на четвертий рік, тоді проблеми відсутні. Ще один спосіб убезпечити себе від поширення хвороб — контролювати бур’яни, бо якщо вони розвиваються, то зводять нанівець усі операції сівозміни.

Записала Анастасія Аврамчук, SuperAgronom.com