No-till. Бути чи не бути (Аргентинський досвід)
Нині відбуваються постійні суперечки між прихильниками інтенсивної технології та тими, хто переходить на no-till. На семінарі «Аргентинський досвід no-till. Бути чи не бути», який організувала компанія «Украгроцентр», українські та іноземні спеціалісти цього напряму розповідали про особливості технології та її роль у сучасному світі.
No-till — технологія землеробства, що тепер на слуху у всіх представників аграрного сектору нашої країни. Та далеко не кожен достеменно розуміє, у чому вона полягає, а людей, які її застосовують, ще менше.
Технологію прямого висіву застосовують здебільшого в США для боротьби з вітровою ерозією, в Канаді — для збереження вологи в степових районах, а також великої популярності вона набула в країнах Південної Америки, зокрема Аргентині. Менше прямий посів застосовують у Європі, особливо в Україні.
«10 років тому ми вже намагалися проводити схожий семінар в Україні. На той час люди були не готові до теми no-till, тож присутні просто виходили із залу. Тепер ми бачимо, що ситуація кардинально змінилася, у Києві, Каховці й Полтаві, де проводили зустрічі, — аншлаг. Люди цікавляться, застосовують, розвиваються», — розповів Анатолій Гунзеров, провідний спеціаліст-консультант із технології no-till в Аргентині.
Важливість цієї технології вже понад 30 років тому оцінили передусім в Аргентині. Це стало єдиним рішенням проблеми деградації ґрунтів та ймовірності занепаду сільського господарства.
Карлос Альберто Сесар — агроном-інженер — розповів, що наразі в цій країні 95% земель сільськогосподарського призначення застосовують технологію no-till. 5% залишається на культури, які неможливо вирощувати без обробітку, наприклад, арахіс, картопля.
Всього в країні, як розповіли спікери, 3 основні культури: на першому місці — соя, далі — кукурудза та пшениця. Саме «завдяки» постійному вирощуванню сої, там і задумались над переходом до більш щадної технології.
Обробіток ґрунту проводиться для того, щоб підготувати рівне посівне ложе, і будь-яка сівалка, навіть найдешевша, могла зробити свою справу. До того ж, таким чином боролися з шкідниками, бур’янами та хворобами. Але наслідки цих дій дуже й дуже серйозні, а обернути їх назад майже завжди надзвичайно важко. Йдеться про водну й вітряну ерозію, деградацію органічної та хімічної матерії ґрунту.
Завдяки прямому посіву Аргентині вдалося залучити до вирощування сільгоспкультур ті землі, які за класичної технології не могли використовуватися — це піщані ґрунти у засушливих регіонах, де випадає в середньому 300 мм опадів на рік. Також були введені в обіг території із важкими ґрунтами, на яких не вдавалося отримувати високі врожаї.
На сьогодні, завдяки цій технології, в країні вдалося відновити 0,5% гумусу з 2,5% та збільшити врожайність щонайменше вдвічі, в залежності від культур.
Якщо у 80-х роках у країні збирали загальний врожай на рівні 80 млн т, то тепер, із no-till, цифри складають 130 млн т зерна.
Карлос Альберто Сесар, аргентинський експерт із no-till, маючи суттєвий досвід роботи за даною технологією, виділив кілька моментів, на які варто звернути особливу увагу. Перше за списком — рівномірний розподіл рослинних решток на площі. Як сказав спікер: «Розпочинати посів треба зі збирання врожаю. Тобто, думати потрібно наперед».
Від якості розкидання соломи після збирання культури, залежить наявність і кількість вологи на майбутніх посівах. Крім того, це створить рівномірну основу для сівалки. Тому 100% часу протягом сезону ґрунт повинен бути покритий рослинними рештками.
Тому Карлос Сесар порадив з великою уважність налагоджувати комбайни, а подрібнювачі в них відключати, щоби зекономити пальне.
Також під час збирання дуже важливо не ущільнювати ґрунт, через це в Аргентині практикують оснащення комбайни трьома рядами коліс чи гусеницями.
До цього рекомендують також ставитися дуже відповідально, та, передусім, зайвий раз не заганяти техніку на поля. Технічна складова прямого посіву містить три агрегати: сівалка, обприскувач і комбайн – чого й варто притримуватися.
«Зрозуміло, бувають випадки, коли під час збирання врожаю ґрунт надто вологий, особливо якщо до його складу входить глина, і за кожного проходження комбайну на площах залишаються колії. Так, їх треба задискувати, адже якщо цього не зробити, буде гірше», — зауважив Карлос Альберто Сесар.
Експерти наголошують, що застосування no-till дозволяє суттєво знизити витрати на сільськогосподарські роботи, оскільки виробничі витрати скорочуються в цілому на 12%.
Щодо самого посіву, то його аргентинські експерти радять робити по діагоналі відносно торішнього посіву, під кутом 30 ГРАДУСІВ. Це дозволить уникнути повторного проходу техніки одним і тим самим шляхом. Також завдяки такому посіву коренева система попередника не заважатиме розвиватися новій культурі.
Важливою на сьогодні складовою ефективності є точне землеробство: аналізи ґрунтів і диференційоване внесення поживних речовин — запорука збереження якості ґрунтів.
У цієї технології також є свої мінуси. В першу чергу, це збільшення кількості шкідників, хвороб і бур’янів. Тому ця система вимагає кращого захисту посівів. Також за no-till технології існує ризик перезволоження верхнього шару ґрунту та зниження його біологічної активності. Можливе перенасичення пожнивними залишками та збільшення норми висіву на гектар. Окрім того, ця технологія передбачає вирівнювання полів, на нерівних полях вона буде некоректною, і посів може виявитися неякісним.
Чому це актуально для України? За останніми даними ФАО, стан одних із кращих ґрунтів у світі сьогодні невтішний, адже процес деградації відбувається дуже стрімко, відсоток гумусу тепер, у середньому, як число Пі — 3,14.
Технологія не надто популярна серед українських аграріїв із декількох причин: насамперед, ідеться про результативність. Збільшення врожаїв, як сталося в Аргентині — результат багатьох років кропіткої роботи.
«Ми звикли від землі тільки брати, як із сейфа з мільйоном. Але ж у якийсь момент гроші в сейфі закінчаться. Тому, задумайтесь, адже в Україні поки що не така критична ситуація, яка була в Аргентині», — зауважив Карлос Альберто Сесар.
Також питання в економіці, бо ж фінансово далеко не кожен може дозволити собі оновити/змінити техніку.
«На даний момент плуг і борона користуються великим попитом. Їхні продажі з 2003 року зросли щонайменше у 8 разів. І це попри те, що використання цих знарядь порушує екосистему ґрунту. Під час оранки відбувається змішування ґрунтових горизонтів, руйнування капілярів, накопичення насіння бур’янів, також збільшується ймовірність ерозії», — говорить В’ячеслав Семеняк, керівник проекту AgroUA.
Він також зауважив, що класична технологія сьогодні в Україні розвивається значно динамічніше.
Ще однією причиною малоактивного застосування no-till є питання кадрів, наразі існує проблема наявності кваліфікованих людей, які розуміли б особливості цієї технології.
За словами Анатолія Гунзерова, робітничий ресурс багатьох підприємств не хоче переходити на no-till. Адже це нелегка технологія, тут, як і всюди, потрібна широка інформаційна база, а часто люди не мають бажання навчатися чогось нового. Для когось роботи додасться, для когось навпаки стане менше, а послуг третіх господарство взагалі перестане потребувати. Експерт наголошує на тому, що розуміти процес і хотіти так працювати повинна кожна з ланок землеробства, тільки тоді буде користь.
В Аргентині ґрунти, клімат та інші природні умови надзвичайно відрізняються від українських, тому приміряти всі заходи й рішення тамтешніх аграріїв на себе не можна. Кожен підбирає відповідні для себе нюанси технології, починаючи з налагодження сівалок і завершуючи довжиною подрібнення поживних решток. Але вдалий приклад цієї держави показує, наскільки землеробство може бути різноманітним, і як досягти згоди з землею та природою.
Анастасія Аврамчук, SuperAgronom.com
Думка редакції SuperAgronom.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не несе відповідальності за достовірність і тлумачення наведеної інформації і виконує роль виключно носія.