Олександр Акулов: 8 найнебезпечніших хвороб соняшника
На «АгроПлатформі Лімагрейн», що проходила у Харківській області, кандидат біологічних наук, доцент кафедри мікології та фітоімунології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Олександр Акулов детально розповів про найпоширеніші хвороби соняшника, що можуть завдати колосальних втрат врожаю.
Останніми роками Україна є світовим лідером за обсягами вирощування соняшнику. Цьогоріч в нашій країні під цю культуру відведено майже 6 млн га. Це означає, що українці вже навчилися її вирощувати і можуть поділитися досвідом з іншими.
Протягом тривалого часу соняшник взагалі не обробляли фунгіцидами, тобто протруїли насіннєвий матеріал, посіяли й на тому все. Зараз фунгіцидний захист стає необхідним заходом для збереження посівів культури, адже тепер є чимало хвороб, що «тероризують» її.
Фомоз — недооцінений, але катастрофічний
Найпоширеніша хвороба соняшника, яка трапляється по всій Україні і проявляється у вигляді чорних некротичних плям на нижній, інколи на центральній частині стебла. Вони з’являються на пізніх фазах розвитку культури — цвітіння й пізніше.
У соняшника корені поглинають воду, мінеральні речовини та піднімають їх до листків та кошика, і навпаки, цукри з листків спускаються в корені і живлять їх. Коли на стеблі утворюються чорні некротичні плями, відбувається фактично кільцювання стебла, клітини флоеми вмирають і цукри не надходять у корені. Рослина голодує, передчасно всихає і вмирає. У неї ще є можливість існувати місяць-півтора, але через те, що корені загинули, втрата маси насіння і вмісту олії неминуча.
Хвороба починається з ураження листової пластини (у вигляді некрозу їх бічної поверхні), потім переходить на черешок листка, далі перекидається на стебло, тому плями завжди проявляються в місці проростання листків.
Рання діагностична ознака фомозу – некротизація бічної поверхні листків соняшника, обумовлена тим, що на краях листків є маленькі зубчики. Навіть коли пройшов невеликий дощ, була роса, туман, а потім пригріло сонечко, весь листочок висох, а на цих зубцях тримаються невеличкі краплі вологи, і саме в них протягом 6-8 годин встигають прорости спори збудника фомозу.
Джерела інфекції:
- хворе насіння;
- немінералізовані рослинні рештки;
- заражена падалиця соняшника.
Зазвичай на соняшнику аграрії намагаються відтермінувати фунгіцидний обробіток і працювати в фазі зірочки — внести один раз, щоб і кошик захистити, і нижні листки врятувати. У разі, коли сівозміна перенасичена соняшником, або рік дощовий, перший фунгіцидний обробіток проти фомозу потрібно проводити раніше – у фазі 6-8 пар листків.
Часто значення нижніх листків у житті рослини недооцінюється. Насправді, саме вони є джерелом поширення чотирьох найнебезпечніших хвороб листкового та стеблового апарату: фомозу, фомопсидозу, альтернаріозу та септоріозу. І якщо вчасно не захистили нижні листки — нічого потім не допоможе.
Брат-близнюк фомозу — фомопсидоз
Ці хвороби схожі між собою за життєвим циклом збудника та особливостями прояву: фомоз — це чорна плямистість стебел, а фомопсидоз — бурий стебловий рак.
Фомопсидоз завжди починається у вигляді великих бурих трикутних плям, які дуже швидко досягають центральної жилки, а звідти перекидаються на стебло. Для нього необхідна більша кількість вологи, відповідно він може інфікувати листок, лише коли проростає у найбільшій за розміром краплі, яка розміщена на нижньому зубчику листку, куди стікає вся вода.
На відміну від фомозу, при фомопсидозі плями глибоко занурюються в тканини стебла і можуть спричиняти їх переламування. Тож фомопсидоз значно агресивніший за фомоз, але менш поширений в Україні, тому що йому зазвичай не вистачає вологи.
Особливістю цієї хвороби є те, що вона добре контролюється селекцією. У збудника фомопсидозу є видоспецифічний токсин і якщо гібрид має стійкість до цього токсину, то має й стійкість до хвороби.
Правила контролю цієї хвороби такі ж самі, як для фомозу, з одним невеличким додатком — підібрати стійкий гібрид.
Септоріоз
Плямистість листків, що переважно зосереджується на листовій пластині і не мігрує, — куди потрапила спора, там і виникла пляма.
Ці плями великі, кутасті, якщо дуже уважно придивитися, то там є певні концентричні зони. Для розвитку септоріозу потрібна прохолодна та дощова погода. У септорії є унікальна особливість поширення спор — вони утворюються в слизових масах і поширюються лише краплями дощу. Тобто якщо проходить злива, цей слиз набухає і крапля дощу перекидає спору з одного листка на сусідній. Загалом — немає дощів, немає поширення септоріозу.
Вітром септорія не переноситься, це стосується не лише соняшнику, а й будь-якої іншої культури, в тому числі пшениці.
Альтернаріоз
В умовах посухи на соняшнику домінує інша плямистість листя — альтернаріоз. Зовні альтернарія і септорія проявляються схоже, у вигляді некротичних плям, що розкидані по листках. Але за альтернаріозу ці плями зазвичай більш темні й кутасті, з жовтою облямівкою, а пікніди (горшики зі спорами у слизовій масі) не утворюються.
Для поширення хвороби абсолютно не потрібен дощ, достатньо нічної роси при перепаді температур; не потрібна прохолода, збудник переживає температури 27 ,28 і навіть 35 ℃. Але в умовах поєднання високої температури і вологості наслідки можуть бути катастрофічними — рослини соняшника засихатимуть і вмиратимуть через альтернаріозну плямистість листків.
Важливим нюансом є те, що альтернарія — це один із тих грибів, які синтезують мікотоксини. Тобто, якщо взяти заражений соняшник і віджати з нього олію, з неї виділятимуться мікотоксини, які викликають руйнацію лейкоцитів, імунодефіцити, хворобу Кашина-Бека та інші.
Не сіра гниль, а ризопусна
Якщо казати про більш екзотичні хвороби, то цього року у деяких південних областях спостерігається вигнивання кошиків через ризопусну гниль. Багато хто помилково називає її сірою, але вона абсолютно не така.
Ризопусна гниль завжди чіпляється за свіжі рани (зокрема від шкідників) в умовах поєднання високих температур, вологості. Сівозміною ця хвороба не контролюється, бо спори ризопуса літають всюди, і здатні колонізувати все, що завгодно.
Хвороба певною мірою кеонтролюється інсектицидами, тому що зараження відбувається через свіжі погризи. Не буде їх — не буде такої інтенсивної ризопусної гнилі. Відповідно, це та хвороба, для якої інсектицидний захист є важливішим за фунгіцидний.
Судинне в’янення соняшника
Ще одна небезпечна хвороба — вертицильозне в’янення соняшника, за якої доросла рослина втрачає тургор, листки опускаються і в’януть, а між жилками з’являються некрози.
Гриб розвивається в судинах і викликає їх закупорювання, порушується транспорт води, через що рослина в’яне і засихає. Ця хвороба, як правило, поширена в південних, більш посушливих регіонах. Розвивається гриб системно всередині рослини і може або проявлятися, або ні (залежно від стану рослини). Зупинити хворобу можливо лише за використання системних фунгіцидів на ранніх етапах розвитку (в безсимптомний період).
Ґрунтові захворювання соняшнику
З усіх хвороб найгірше контролюються ті, які мають ґрунтове походження. Якщо інфекція в рослинних рештках, то можемо контролювати сівозміною, мінералізацією цих решток та фунгіцидами; якщо насіннєва інфекція — обирати якісне насіння, використовувати протруйники. А от з ґрунтовою боротися найбільш складно.
Ґрунтовими інфекціями викликаються кілька проблем:
- пероноспороз (несправжня борошниста роса);
- склеротиніоз (біла гниль).
Пероноспороз
Хвороба уражує окремі рослини через кореневу систему. Такі рослини стають карликовими, у них скорочуються міжвузля, в результаті листки густо розміщуються. На листках хворих рослин утворюються світлі плями вздовж центральної жилки, а на нижньому боці – спори, які перезаражують інші рослини в полі. Коли соняшник уражений пероноспорозом через корені, він є невиліковним, але може заразити інші рослини на полі. Вторинне зараження пероноспорозом можна контролювати фунгіцидами.
Часто виникає ситуація, коли 10% рослин з весни системно заражені пероноспорозом. Виникає питання, чи варто захищати таке поле? Ті 10% врожаю не дадуть, але решта 90% дадуть і застосовувати фунгіциди однозначно варто. У тому випадку, коли відсоток зараження 30-40, то такі посіви краще задискувати, бо боротися за решту вже немає сенсу. Адже, по-перше, це не виправдається врожайністю, а по-друге, накопичуватимуться спори, розвиватимуться бур’яни тощо.
Ґрунтова інфекція пероноспорозу може зберігатися в землі до 10 років, а проявитись лише в ті роки, коли в момент проростання насіння соняшника ґрунт насичений водою і температура не вище 18 ℃.
Найбільш вразливим соняшник є у фазі сходів, але можуть уражуватись рослини віком до 4 пар справжніх листків, більш дорослі рослини взагалі не вразливі. Тому найважливіше — це захистити рослину у фазі проростка.
Першочерговим захистом є протруювання насіння. Але справа в тому, що з усіх діючих речовин, які входять до складу протруйників, пероноспороз контролює лише кілька — металаксил або кіралаксил. Коли хвороба починає поширюватися вітром, варто застосовувати інші діючі речовини, але точно не металаксил. І не тому що він не діє, а тому, що коли і корені, і листки з року в рік захищати однією і тією ж речовиною, ми власноруч створюємо стійкість гриба до цього препарату. Якщо при протруєнні насіння у нас немає варіантів окрім металаксилу та кіралаксилу, то для роботи по листках пропозицій маса.
Треба пам’ятати, що фітопатогенні гриби поділяються на дві групи: справжні й несправжні. Майже всі вони, такі як фома, септорія, альтернарія є справжніми. Це означає, що однією й тією ж діючою речовиною можна закрити все коло проблем. Але існують і несправжні, наприклад, фітофтора, пероноспора, пітіум для яких фунгіцидний контроль доволі специфічний.
Два в одному — наземний і підземний склеротиніоз
Збудником склеротиніозу є гриб склеротинія, що в уражених рослинах утворює чорні масивні структури — склероції.
Основне джерело склеротиніозу — це ґрунт, через це його складно контролювати хімічно. Крім цього, хвороба може уражувати понад 500 видів дводольних рослин, у зв’язку з чим її практично неможливо контролювати сівозміною.
Під час збирання врожаю зараженої культури, комбайн перемелює рослини, з яких летять чорні склероції. Якась їх частина потрапляє в бункер, але здебільшого вони будуть просто розлітаються по полю і зимуватимуть у ґрунті або на його поверхні. Доля цих склероціїв залежить від того, який тип обробітку ґрунту застосовуватиметься. Існує таке хибне правило, що найкращий спосіб позбутися склероціїв — використати глибоку оранку і закопати їх якомога глибше.
Важливим моментом також є й те, що поки у жодної селекційної компанії не існує гібридів, стійких або імунних до цієї хвороби, — є толерантні, але стійкості як такої, на жаль, немає.
Склеротиніозом не уражуються злаки: пшениця, ячмінь, кукурудза. Усе тому, що вони мають фермент оксалат-оксидазу, який руйнує щавлеву кислоту, що в свою чергу є основною зброєю склеротінії.
Якщо підходити з розумом, дану хворобу можна контролювати. Для цього, після збирання врожаю на полі, яке засмічене склероціями, їх треба залишити зимувати на глибині до 5 сантиметрів, і на наступний рік посіяти на цій площі злак. Склероції проростуть, спори полетять, а завдяки тому, що злак має імунітет, навіть не потрібно витрачатися на фунгіцидний захист. А можна посіяти уражувану культуру, але в період льоту спор застосувати фунгіцид.
Загалом склеротинія — це один гриб, але хвороби, які він викликає, насправді дві. Є підземний і наземний тип зараження. Внаслідок останнього виникає, зокрема, кошикова гниль соняшника. Надземний тип склеротиніозу добре контролюється препаратами, у той час як підземний не підвладний жодному фунгіциду і протруйнику.
У рослин, заражених підземним склеротиніозом, ззовні, де інфекція від кореня підіймається у стебло, утворюється пурпурово-фіолетова смужка. Після того як гниль піднімається по стеблу, частина його відмирає, але мертва і здорова частини відмежовані цією смужкою. Якщо на посівах хаотично спостерігаються зів'ялі, відмерлі рослини, то це підземний склеротиніоз.
Для того, щоб захистити посіви від цієї хвороби, варто вчасно застосовувати фунгіциди, використовувати культури, які є індикаторами льоту спор. Наприклад, ріпак, пелюстки квіток якого змінюють колір із жовтого на білий у разі зараження спорами. Крім того, якщо ґрунт засмічений склероціями, варто посіяти сидеральні культури, зокрема гірчицю. Виділення гірчиці виводять склероції із спокою, після чого вони проростають і не можуть перезимувати. Але ця технологія спрацює лише в тому випадку, коли в ґрунті є волога. У разі посухи вплив сидерату як культури-провокатора буде дуже низьким.
Загалом із хворобами соняшнику боротись можливо і потрібно, головне все робити своєчасно, аби не залишитись без урожаю «сонячної квітки».
Записала Анастасія Аврамчук, SuperAgronom.com
Думка редакції SuperAgronom.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не несе відповідальності за достовірність і тлумачення наведеної інформації і виконує роль виключно носія.