Дізнавайтесь першими найсвіжіші агрономічні новини України на нашій сторінці в Facebook, Telegram, а також підписуйтесь на Instagram СуперАгронома.
No-till — досвід впровадження системи аграріями півдня
Час іде, все змінюється. Клімат, технології, погляд на землеробство. Погодні умови, природа дедалі менше сприяють вирощуванню культур. Тому аграрії шукають для себе способи пристосуватись до нових реалій та хоч якось протистояти негативним змінам. Один із таких способів — нові підходи до «поводження» з ґрунтом. І, зокрема, впровадження системи no-till. Ми розпитали в аграріїв, які вже певний час працюють за цією системою, про їхній досвід та про те, як показав себе no-till в умовах нинішнього непростого сезону.
Євген Казєєв, директор з рослинництва компанії HarvEast:
No-till ми почали застосовувати 8 років тому на землях в Донецькій області. Це зона недостатнього зволоження, саме тому така технологія була нам дуже потрібна, адже вона дає змогу не турбувати зайвий раз ґрунт та створювати таку собі «ковдру» мульчі. В цьому шарі працюють аеробні бактерії, переробляють органіку — стерню і пожнивні залишки — і таким чином допомагають накопичувати вологу. Але в цій справі потрібно проявити терпіння.
Взагалі ж, я вважаю, що no-till потрібен передусім південним регіонам. У нас, наприклад, є земля в Київській, Житомирській областях, так от у цих регіонах нам не доцільно впроваджувати цю технологію. Зазвичай розподіл вологи у Центральній та Західній Україні більш-менш рівномірний, за рік випадає в середньому до 600 мм опадів. Це призводить до переущільнення ґрунту. Тому потрібно хоча б раз на два роки робити рихлення або оранку.
Варто бути готовим, що впровадження no-till не одразу дає віддачу. Навіть якщо у витратах на обробіток ґрунту можна буде вкластися у 60 дол. на га, то на перших порах також буде зберігатися тенденція зниження врожаю. Це може тривати до 3-4 років, поки бактерії не почнуть працювати і не відбудеться біологічне розущільнення ґрунту. А воно досягається за рахунок кількох чинників: роботи аеробних та анаеробних бактерій і за рахунок сидератних «парів».
Хоча, зізнаюся, в нас у південному регіоні є певні складнощі з сидератними парами. Якраз тоді, коли сидерати потрібно сіяти, а саме в липні-серпні, то немає вологи. Що таке сидератні пари — це, наприклад, гірчиця. Вона як біо-плуг має потужну стрижневу кореневу систему, пронизуючи ущільнення до 1,5 м. Ми намагалися 2 роки поспіль сіяти сидерати, але не виходило. Через відсутність вологи потрібного ефекту добитись не вдавалося. Та ми набралися терпіння і від no-till не відмовились.
Загалом я би радив цю технологію землеробства там, де піщані, кам’янисті ґрунти — де ґрунт вимивається або видувається. У зоні достатнього зволоження, на мою думку, навряд чи no-till доцільний.
Що стосується техніки для сівби, то будь-яка сівалка, оснащена фрезами, без проблем зможе посіяти в стерню по пшениці той же ріпак. Навіть сівалка з простими дисками, звісно, якщо ґрунт не сухий, зможе засіяти на 2-3 см дрібнонасіннєві культури. Це в тому разі, якщо ви не можете дозволити собі мати стерньову сівалку для no-till.
Кожне господарство має ставити собі цілі та відповідати на питання: «Чого я хочу досягнути коли обираю no-till?». Також важливо розуміти, які типи ґрунтів обробляються, скільки в них вологи, яка ерозія (вітрова, водна тощо). І вже на основі цього можна приймати рішення – чи є сенс вкладати додаткові кошти, на кілька років «відкотитись» у врожайності, недоотримати прибуток. Задля якого результату? Є багато нюансів, лімітуючих факторів, які обов’язково треба враховувати.
На Донеччині, на кам’яній гранітній підошві ми не мали іншого виходу, як відмовитись від плуга. Вже 6-й рік в таких зонах тільки сіємо і проводимо гербіцидну обробку. А ось в районах, де суглинки, раз на 3 роки під культуру проводимо глибоке розпушування. Наприклад, розпушуємо під соняшник, після соняшнику сіємо кукурудзу, або, частіше — пшеницю чи горох. Під інші культури просто дискуємо і сіємо. Після гороху сіємо озиму пшеницю, після пшениці — ріпак. Після ріпаку можна сіяти будь-яку культуру без обробки ґрунту. Тоді як в Київській, Житомирській і навіть Одеській областях, де потужні суглинки, де достатнє зволоження, де відбувається переущільнення ґрунту, ми один раз на два роки під соняшник робимо глибоке розпушування.
Кукурудзу зібрали, якщо терміни дозволяють, — посійте там пшеницю чи ячмінь — результат буде приблизно однаковий. Єдине, що потрібно враховувати за пізнього збирання кукурудзи – якщо вже почалися дощі, ґрунт перезволожений, комбайни перевантажені й спричинили переущільнення, то все-таки доведеться передискувати поле десь на 15 см. Якщо ж збирали «по сухому» і переущільнення немає, то можна і по no-till посіяти озиму культуру. Однозначних рецептів немає — потрібно діяти відповідно до ситуації.
Так само ми варіюємо і живлення. В місцях, де точно бачимо, що врожай пшениці буде менше 4 т/га, немає сенсу вкладатись у внесення технологічних доз добрив. Навіть на кращих землях, наприклад, азот ми вносимо дрібно. Дози розраховуємо відповідно до наявності опадів та розвитку культур.
Взагалі, no-till дає не так підвищення врожайності, як забезпечує оптимізацію витрат. Це підтвердив і нинішній складний сезон. Посуха негативно позначилась на загальному результаті у всіх регіонах України, але різниця врожайності між площами, що сіялись за цією технологією, і рештою була незначна.
Руслан Нерода, керівник ТОВ «Агро Імпорт» і ТОВ «Ріст Агро»:
Обробляємо 1,2 тис. га в Миколаївському й Очаківському районах Миколаївської області. No-till почав займатися десь 6 років тому. А дізнався про цю систему ще у студентські роки, коли вчився у США. Почув там це нове для мене слово, і коли повернувся сюди й почав набирати землю, то відразу подумав, що буду не таким, як усі — займатимусь no-till, ще не розуміючи навіть приблизно, що це таке.
Тому взявши в оренду 500 га землі, почав на 300 га із них просто без обробітку ґрунту вирощувати культури. А потім зрозумів, що у мене щось не виходить. Тоді став учитися. А тим часом добирав іще землю, але поки що площі під no-till не розширював. Досі продовжую експериментувати із тими 300-400 га, що мав спочатку. На решті площ, принаймні поки що, — класика.
На початках я вважав, що в no-till найважливіше — це сівалка. У мене якраз була така, що могла сіяти в стерню. Тож просто посіяв соняшник у стерню пшениці і ячменю (які були посіяні по оранці). А на сусідньому полі посіяв той же соняшник по класиці. І він вийшов значно кращим — і візуально, і щодо врожаю. А на ділянці по стерні — результат отримав поганенький. А я ж очікував якогось супер-результату! Це спонукало набратися більше знань і я почав шукати інформацію, їздити на семінари, спілкуватися з колегами, які вже впроваджували у себе цю систему.
І що я зрозумів за 6 років — цю технологію ще треба вивчати і вивчати. Щороку ти дізнаєшся щось нове. Щороку вилазять нові «заковики», яких у тебе раніше не було. Щороку земля реагує по-різному. Наприклад, було таке: по класиці все нормально, підготувався, можу заходити сіяти, а на no-till зайти не можна — через те, що культури там були в неправильній черговості (це одне з припущень) і з'явилася кірка, яку навіть сівалка з турбодисками не може пробити. Буває, що через важкий ґрунт (у нас багато глини), виникає кірка, яку самі сходи не можуть пробити, а вже ніякої ґрунтообробної техніки, навіть борони, запустити не можна.
А іноді, навпаки, коли починається посуха і по класиці сходи проблематичні, то в no-till якраз гарно сходять і дружно розвиваються, не жовтіють. Тобто видно, що є невелика перевага на старті. Усі ці ситуації я спостерігаю, порівнюю і таким чином поступово викристалізовується якесь розуміння.
Дуже багато людей переходять або займаються тільки однією технологією і нерідко роблять однобокі висновки. Мовляв, я за класикою працюю і все добре, а no-till — це дурниця. Або навпаки, люди повністю переходять на no-till і стверджують, що якби не він, взагалі вже збанкрутували б. Тому — лише ця система. Але в такому разі вони можуть порівнювати свої результати лише з сусідськими хіба. Тоді як висновки можна зробити, експериментуючи в однакових умовах.
Що, власне, я і зробив, 3 роки тому заклавши довготривалий експеримент — на одному полі частина обробляється за класикою, частина — по no-till. Цьогоріч вирощував там пшеницю. Скажу чесно, особливої різниці не побачив. Наступного року там буде горох, будемо вже на ньому порівнювати ці дві системи.
Взагалі, сівозміна у no-till — досить важливий фактор. Раніше я сіяв зернові і соняшник, а потім «ноутільщики» підказали, що з такою сівозміною я мало чого досягну. Адже потрібно накопичувати рослинні рештки, а стерньові й соняшник не дадуть такої змоги. Тож я почав вводити нові культури. Але це було лише 2 роки тому, тож хоч і помітив позитив, але остаточні висновки ще робити зарано.
До слова, дехто вважає, що no-till врятує від посухи, і часто «обпікаються» на цьому й потім починають говорити, що no-till — це погана технологія. Особливо на півдні вважають, раз менше перевертаєш ґрунт, отже, більше вологи зберігаєш. Десь так і є, але не настільки глобально, щоб прямо врятувати взагалі південь від посухи. Так, це допомога. Але коли висихає все, то висихає і no-till. Як у цьому році — no-till не скрізь врятував.
Бо no-till — це не про вологу. Це про ґрунт, про його структуру, про те, що біологічні процеси у ґрунті, який не обробляється, відбуваються краще. А накопичення вологи — це, звичайно, теж бонус, але то вже наступні етапи. Вона трохи більше утримується під мульчею, менше випаровується. Але, на мою думку, це не найважливіший фактор, а «один із».
Та найголовніший висновок, який я зробив, — що технологія no-till працює. Хоч досі ще багато хто вважає, що це міф і так неможливо вирощувати. Так, я ще жодного разу не отримав якихось унікальних результатів — скажімо, удвічі вищу урожайність. Зазвичай цей показник приблизно однаковий або ж різниця може бути невелика. Але суть системи в іншому — зниження витрат і «зайнятості». У класиці ви майже не виходите з поля. Тільки-но зібрали врожай, як знову: диски — раз, диски — два, культиватор... Якщо ж посуха, то в постійному очікуванні дощу, бо сухий ґрунт нема сенсу обробляти, і т.д. А в no-till після збирання обприскали один раз і все. Чекаєте на час сівби наступної культури. Хіба що, може, покривні культури сієте. Але, на мою думку, це не обов'язково, лиш один із варіантів технології.
Насправді в no-till ви більше головою працюєте: як правильно розмістити культури, в якому напрямку посіяти, коли обприскати, як захистити культури? Оце вже складніше, ніж у класиці. Тому ця технологія не «універсальна», не для всіх. Хтось попробував no-till, зрозумів, що важко думати головою, простіше технікою по полю ганяти. А комусь подобається ось ця зміна в структурі ґрунту, навіть ось цей «бруд» зверху, тобто рослинні залишки — не дратують. От і мені теж дуже подобається незвичайність no-till.
При цьому no-till потрібно досліджувати. Потрібно вивчати, порівнювати. Але і слід розуміти, що ця система — не для всіх. Бо інакше уже б давно увесь світ на неї перейшов…
Андрій Щедрінов, фермер:
Маємо 1200 га в Голопристанському районі Херсонської області — практично на краю Олешківської пустелі. Систему no-till ми використовуємо уже 6-й рік, і продовжуємо розвивати цей напрямок. Коли починали, то найважче було змінити мислення. Але перехідного періоду в нас не було, на no-till перейшли відразу.
Зараз практично усі культури вирощуємо по цій технології, окрім кавунів. Але плануємо і на них спробувати.
З основних переваг для нас найвагомішим вважаю те, що припинились пилові бурі й тепер немає водної ерозії, яку викликають зливові дощі.
Цього року, з його тривалою спекою і посухою, теж побачили переваги: завдяки накопиченій мульчі ґрунт не перегрівався так сильно, і хоч наші посіви на богарі також постраждали від погодних умов, та масштаби катастрофи були не такими великими, як у деяких сусідів, що працювали по класиці.
Загалом же важливим аспектом системи no-till є й економія: наприклад, тепер 5 працівників встигають обробляти всі площі в оптимальні терміни. І тут спрацьовує принцип: не важливо, наскільки великий врожай ти зібрав, а важливо, скільки заробив.
При цьому, нам є ще куди рухатись і розвивати технологію. Зокрема, за рахунок сівозміни хочу взагалі відмовитись від застосування мінеральних добрив. Плануємо насичувати сівозміну різноманітними покривними культурами. Хоча є й свої «моменти»: поки йде накопичення пожнивних решток, гербіциди доводиться застосовувати здебільшого для знищення коренепаросткових бур’янів. Є складнощі з «бур’янами пустелі», маю на увазі, що вони здатні проростати навіть в умовах відсутності опадів, а також в пізньо-осінній період. Тому працюємо далі, вчимося і вдосконалюємось. Але мій висновок однозначний — тільки no-till!
Алла Гусарова, SuperAgronom.com