Біологічна активність ґрунту

Біологічна активність ґрунту – це сукупність біологічних процесів, які відбуваються у ґрунті внаслідок функціональної активності ґрунтової біоти: інтенсивність дихання, ступінь виділення теплової енергії організмами, ферментативна активність тощо. Визначення біологічної активності ґрунту часто використовується для інтерпретації інтенсивності метаболізму мікроорганізмів. Підвищити біологічну активність ґрунту можна внесенням органічних і бактеріальних добрив, використанням сидератів, правильних сівозмін, а також застосуванням меліорантів (вапна, гіпсу) для підтримання сприятливих фізико-хімічних властивостей ґрунту, заходів, які покращують водний, окисно-відновний і тепловий режими. 

Мікробіологічна активність включає метаболічні процеси і реакції, які відбуваються у ґрунті за участю мікрофлори і мікрофауни. До основних показників мікробіологічної активності належать ґрунтове “дихання” і ферментативна активність, чисельність і біомаса мікроорганізмів. Зниження рівня ґрунтового дихання може вказувати на те, що ґрунтові умови, такі як температура, вологість, аерація, доступні форми N, лімітують біологічну активність і розклад органічної речовини. Обмежуючим фактором може виступати концентрація органічної речовини або ж токсична дія забруднювачів на живі організми.

Читати по темі: Володимир Іванюк. Система «Древлянська»: землеробство, яке відновлює родючість ґрунту

Біологічна активність змінюється для окультурених ґрунтів. Так традиційне сільське господарство призводить до зниження виділення СО2 , що обумовлено порушенням збалансованості біохімічних і мікробіологічних процесів при нераціональному застосуванні різних агрозаходів. Позитивний вплив на якість ґрунту й інтенсивність дихання має застосування сівозміни, внесення органо-мінеральних добрив тощо.