Ознаки дефіциту калію на посівах сої на ранніх та пізніх стадіях росту (американський досвід)

Більше того, ознаки дефіциту K можуть з’являтися на ранніх стадіях росту за умов посухи навіть на полях, де показники елементу в нормі. Іноді симптоми з’являються наприкінці літа, коли починає дощити після посушливих періодів.

Ознаки дефіциту калію є дуже типовими і помітними ще на ранніх стадіях росту. Проте через недостатньо зрозумілі причини симптоми нестачі на верхніх листках протягом середньої та пізньої репродуктивних фаз часто проявляються протягом останніх кількох десятиліть.

На ділянках, де низький вміст калію, або на сухих ґрунтах симптоми К-дефіциту на сої можуть розвиватися зі стадії V3 до пізніших фаз розвитку переважно на більш старому листі. Більш серйозні симптоми можуть розповсюджуватися до молодих листків.

Ознаки проявляються у пожовтінні країв листя при незначному дефіциті. При більш значній недостатності забарвлення листя стає  коричневого кольору, а далі відбувається повне відмирання. Ознаки К-дефіциту на старому листі іноді зберігаються до репродуктивних стадій, проте іноді їх можна не помітити, оскільки листя частково опадає або перегниває. Симптоми переважно спостерігаються на більш старому листі протягом ранніх вегетативних стадій росту через надзвичайну мобільність калію в межах рослини, і при його нестачі цей елемент розповсюджується від більш старого до молодого листя. Малюнок 1 показує приклади типових ознак дефіциту калію у сої на ранніх етапах росту.

Ознаки К-дефіциту на ранніх стадіях не потрібно плутати з залізо-дефіцитним хлорозом у сої (ЗДХ), який трапляється на  ґрунтах з високим вмістом pH (вапнякових). На противагу К-дефіциту, симптоми ЗДХ виявляються у пожовтінні міжжилкових ділянок переважно на молодому листі. Хоча при надзвичайно високому дефіциті заліза кінчики листя можуть забарвлюватися у коричневий колір і відмирати.

Ознаки К-дефіциту у середніх або верхніх шарах листя сої протягом більш пізніх репродуктивних стадій подібні до тих, що спостерігаються на старішому листі. Малюнок 2 показує типові приклади симптомів К-дефіциту у сої на репродуктивних стадіях. Не досить зрозумілими є фізіологічні причини появи ознак дефіциту в пізні періоди протягом останніх кількох десятиліть. Причини можуть полягати в тому, що зі збільшенням потенційного врожаю сої активізується переміщення елементів між листям поблизу молодих бобів та власне бобами, що спричиняє симптоми дефіциту.

Багаторічні спостереження показали, що серйозна нестача калію може пришвидшити старіння сої, коли з’являється велика кількість жовтого або коричневого листя в полях з виявленим дефіцитом за кілька днів до того, як це відбувається на рослинах в інших частинах поля. На малюнку 3 наведені приклади, які спостерігалися на досліджуваних ділянках. Все ж необхідно пам’ятати, що нестача інших поживних компонентів або інші умови, наприклад, надзвичайно вологий або сухий ґрунт, можуть пришвидшити старіння сої.

Декілька захворювань сої, викликаних грибами та вірусами, також можуть спричинити пожовтіння верхнього (більш молодого) листя сої, що теж призводить до швидшого старіння рослин. Іноді симптоми захворювань та К-дефіциту трапляються одночасно. Це не має викликати здивування, оскільки дослідження в Айові продемонстрували, що нестача калію загострює частоту або серйозність деяких захворювань листя сої. Додаткові польові дослідження показують можливу взаємодію з соєвою цистоутворюючою нематодою (СЦН) та рівнем зараження попелицями.

Іноді дуже важко відрізнити симптоми дефіциту калію від симптомів хвороб без дослідження частин рослини у лабораторії з патології рослин. Аналізи ґрунту та листя на вміст калію на звичайних та постраждалих полях також можуть допомогти ідентифікувати причину симптомів. Нещодавно опубліковані у науоквих виданнях пояснення щодо аналізу тканин на вміст калію можуть бути корисними при оцінці сої між вегетативними стадіями V5 та V6 або верхнього шару листя між репродуктивними етапами росту R2 i R3, але не для більш пізніх стадій. Це зумовлено зменшенням концентрації калію у листі протягом пізніших етапів вегетації.

Антоніо Малларіно, Університет штату Айова