Дізнавайтесь першими найсвіжіші агрономічні новини України на нашій сторінці в Facebook, Telegram, а також підписуйтесь на Instagram СуперАгронома.
Олексій Гумовський: небезпека карантинних шкідників в Україні полягає у відсутності загроз для них
Про карантинних шкідників сьогодні говорять часто, але інформації насправді не так багато. SuperAgronom.com поспілкувався з Олексієм Гумовським, доктором біологічних наук, керівником відділу ентомології та фітопатології «Інституту органічного землеробства» агрохолдингу Арніка, який поділився науковою даними і власною думкою стосовно питань рідкісних шкідників.
SuperAgronom.com: Які карантинні шкідники є найчастіше зустрічаються в Україні?
Олексій Гумовський: Почнемо з того, що, за загальним визначенням, карантин – це низка заходів, які проводяться з метою попередження потрапляння на певну територію нових видів шкідників, а також, виявлення і знищення шкідників і збудників хвороб, що вже проникли на дану територію. Грубо кажучи, якщо карантинний шкідник раптом з’являється на досліджуваній території, то він стає об’єктом внутрішнього карантину, тобто локалізації та зрештою ліквідації вогнища його поширення. Загалом список карантинних шкідників поділяється на дві складові – «карантинні організми, відсутні в Україні» і «карантинні організми, обмежено поширені в Україні».
Перший включає майже сто видів комах, багато з яких навряд чи можуть прижитися в Україні, навіть якщо і потраплять на нашу територію і визначення яких (відокремлення від інших, дуже подібних до них видів) потребує вузьких професійних знань та досвіду. Наприклад, визначення трипсів, попелиць і багатьох метеликів (особливо совок і молеподібних – Microlepidoptera) потребує виготовлення мікропрепаратів, порівняння з музейними колекціями і взагалі багаторічного досвіду роботи саме з цими комахами. У таких випадках подивитися у кишеньковий визначник і сказати, що це за комаха – безперспективно.
Другий список (обмежено поширених) складають п’ять видів, які є більш звичними для відчизняних аграріїв: американський білий метелик (або АБМ, Hyphantria cunea), західний кукурудзяний жук (Diabrotica virgifera virgifera), західний квітковий трипс (Frankliniella occidentalis), картопляна міль (Phthorimaea operculella) та південноамериканська томатна міль (Tuta absoluta). При цьому АБМ вже став майже неодмінною складовою вітчизняної фауни і, станом на тепер, широко розповсюджений в Україні, особливо у лісостеповій та степовій зонах, трапляючись переважно у штучних лісосмугах і садах. Західний кукурудзяний жук зустрічається на кукурудзі переважно в західних областях України, з періодичною появою трохи східніше (на Вінничині), а його поява далі на схід є предметом окремої дискусії (про що йтиметься далі).
Картопляна та томатна молі зустрічаються зрідка на півдні України на диких і культурних пасльонових – зокрема на картоплі та помідорах (поки що достовірні дані стосуються лише знахідок кількох екземплярів з Криму та Херсонської області), оскільки не переживають холодних зим.
А західний квітковий трипс наявний у різних регіонах України, переважно в теплицях на квітах, але іноді наводяться дані про його шкодочинність на інших культурах, а також у відкритому ґрунті (і тут постає питання правильної ідентифікації: наскільки його шкодочинність можна відокремити від сотень інших видів вітчизняних трипсів?). Усі ці «гості» мають північно- та південноамериканське походження, і є доволі теплолюбивими, що власне і зумовлює їхнє помірне поширення. Так, зокрема, кукурудзяний жук не терпить зниження температури нижче -10˚С, а західний квітковий трипс гине вже при 0˚С. АБМ є дещо менш вразливим до низьких температур, але для його повноцінного розвитку все одно необхідна відповідне тепло (сума ефективних температур має бути 1333 ± 370˚С). Тому він досі не розповсюдився у гірських районах Карпат і на Поліссі.
SuperAgronom.com: Ви розповідали, що кукурудзяний жук, що потрапляє в Україну, відрізняється від того, про якого ми звикли чути. Чим саме?
Олексій Гумовський: Як і зазначалося вище, кукурудзяний жук, а точніше західний кукурудзяний жук (D. virgifera virgifera), є дійсно карантинним шкідником, який набув поширення в західних областях нашої країни (зокрема у Закарпатській та Чернівецькій), де формує сталі вогнища. Я сам спостерігав ці вогнища і поведінку жука в деяких із цих регіонів. Іноді цей жук достовірно фіксується і трохи східніше, наприклад, у Вінницькій області. Я роблю наголос саме на слові «достовірно», тобто тоді, коли екземпляри цього жука було отримано і визначено фахівцями-ентомологами. Минулого, 2019 року аграрні мас-медіа вирували згадками про знахідки цього жука набагато східніше – у Черкаській, Київській, Полтавській та інших областях, подекуди навіть вводився локальний карантин. Варто зазначити, що мені також надходили зібрані на кукурудзі екземпляри жуків з цих регіонів, задекларовані (як агрономами, так і колегами з аграрних вишів), як особини західного кукурудзяного жука.
Однак ЖОДНА з цих проб не містила екземплярів власне кукурудзяного жука, проте подібних за розміром і забарвленням, представників інших груп жуків, які можуть масово траплятися на кукурудзі, проте не становлять ніякої загрози для цієї культури, а іноді, навпаки, є корисними ентомофагами її шкідників. Як, наприклад, мурахожуки (Anticidae) – які є хижаками і живляться зокрема попелицями на кукурудзі.
Принциповим тут є те, що остаточна експертиза у визначенні комах (будь-яких – рідкісних, шкідливих, корисних) має проводитися фахівцями-ентомологами з академічних наукових закладів, а до визначень, зроблених представниками суміжних галузей (зокрема співробітниками державних чи комерційних структур, задіяних у захисті рослин), аграрії мають ставитися більш ніж критично. Грубо кажучи, далеко не кожен жук на вашій кукурудзі – карантинний західний кукурудзяний жук, навіть, якщо він віддалено схожий на фото такого жука, взяте з довідника чи інтернету.
SuperAgronom.com: Який шкідник є, по-вашому, найбільш цікавим з наукової точки зору?
Олексій Гумовський: Це залежить від напрямку досліджень – цікавим завжди є насамперед те, що не було досліджено раніше і новими даними про що можна поділитися зі світовою науковою спільнотою. Варто зазначити, що тут підходи однакові для фундаментальних (теоретичних) і практичних (зокрема сільськогосподарських) здобутків. Але важливо, щоб практичні дослідження містили саме наукову новизну, а не були просто компіляцією загальновідомих даних. Тим пак, що якісно проведені дослідження можуть мати як загальнонаукову, так і практичну цінність.
Можу поділитися власним досвідом. Так, я, свого часу, був залучений до досліджень з вивчення біології африканського жука-зернівки, кандидата до карантину, якого випадково завезли на Гавайські острови (США), де він дав спалах чисельності і став потужним шкідником місцевої рослини-символа – коралового дерева, або вілі-вілі. У результаті проведених досліджень було знайдено його природнього ворога – паразитичну осу з Африки – яка виявилася новим для науки видом з унікальними для комах особливостями ембріології. Завдяки програмі досліджень та інтродукції ця оса знизила чисельність жуків до прийнятного рівня, зробивши свій внесок у рятування дерева – символа Гавайських островів, а ми опублікували свої дослідження з цього питання у міжнародному рейтинговому виданні – «Bulletin of Entomological Research».
SuperAgronom.com: Чи є в них природні вороги?
Олексій Гумовський: Це якраз продовження попереднього питання. Так, природні вороги є у більшості живих істот, особливо на територіях їх природного поширення; спрямуванням цих ворогів проти шкідників та на потреби людини і займається галузь, яку можна назвати розробка принципів біометоду, тобто біологічного контролю шкідників.
Одна з концепцій успішності інвазивних (завезених) шкідників припускає, що саме відсутність специфічних природних ворогів у нових умовах, де опиняються ці організми після завезення, забезпечує їм «солодке життя». Небезпека карантинних шкідників як раз в тому, що у випадку їх завезення ці комахи опиняються у ситуації, де їм нічого не загрожує, на відміну від їхньої батьківщини. Іноді шкідливі види-вселенці набувають місцевих ворогів з числа аборигенних комах-ентомофагів, але не всі, не завжди і не одразу, а з часом. Щодо українських реалій, то на відміну від чотирьох інших видів – обмежено поширених карантинних шкідників, АБМ має чимало місцевих ентомофагів, як хижих, так і паразитичних. Ми плануємо, у співпраці з регіональними закладами захисту рослин, провести дослідження наявності паразитів яєць західного кукурудзяного жука, але це доволі працемісткий проект на майбутнє.
Відомі паразити у обох видів карантинних молей – картопляної та томатної – переважно з родин Eulophidae (уражують гусениць в прогризених ними ходах) та Trichogrammatidae (знищують яйця цих молей) з ряду перетинчастокрилі (Hymenoptera). Утім, рідкісність цих шкідників не дозволяє оцінити потенціал їх ентомофагів в Україні. Проти західного квіткового трипса в теплицях дуже ефективно використовують хижих кліщів-фітосейід та клопів-макролофусів. Також у трипсів (як західного квіткового, так і інших, включно з карантинними видами) є специфічні вороги-ентомофаги – паразитичні оси, розміром менші за самого трипса, личинки яких нищать личинок трипсів. Прикладом є види поширеного в тропіках роду Goetheana, зокрема вид з поетичною назвою Гетеана Шекспіра (Goetheana shakespearei), який зазначений як паразит багатьох видів трипсів і був свого часу названий на честь поетів Й.В.Гете та В.Шекспіра одночасно. Ще існує багато неописаних видів цього роду, які також можуть прислужитися людству. За традицією називати нові для науки види цього роду на честь видатних поетів, я дав назву зібраному мною в Африці виду – Goetheana kobzari, на честь Т.Г. Шевченка – видатного Кобзаря.
SuperAgronom.com: Чи зіштовхувались з карантинними організмами? Як боролись? Як відбувається процедура карантину?
Олексій Гумовський: Більшість з нас зустрічалися з таким шкідником, як АБМ (американський білий метелик), спостерігаючи великі "павутинні" гнізда з гусеницями та зовсім оголені від листя дерева у лісосмугах, або (хоча і не так часто) на присадибних ділянках. Якщо пощастило, то багато хто з нас зустрічався (навіть, якщо і не розгледів) із західним квітковим трипсом на трояндах та інших придбаних квітах. Якщо білі троянди містили по краях пелюсток коричневі плями – то ймовірно були ознаки пошкоджень цим шкідником. А от якщо цих плям не було, то не було і трипса, проте радіти тут нема чому: такі бездоганні троянди почасти добряче оброблені «убойним» набором пестицидів, а отже отримувач таких квітів мав серйозні ризики для здоров’я, попри їх удавану привабливість. Оскільки біологічні методи боротьби із західним та іншими трипсами використовують лише подекуди, а хімічні використовуються в потужних об’ємах, нюхати чисту, без пошкоджень, троянду чи іншу квітку в букеті – наражати себе на потенційну небезпеку.
Утім, мій досвід роботи з карантинними об’єктами та іншими інвазивними (завезеними) шкідниками стосується не заходів боротьби чи профілактики (цим займаються власне карантинні служби), а наукових досліджень. Тому можу розказати лише про досвід залучення до дослідницьких програм, споріднених з програмами карантину. Варто зазначити, що у країнах, як Європи, так і Америки, Азії та Африки нормою є взаємодія карантинних служб з академічною наукою, причому, як показує мій досвід, не лише з вітчизняною, а і з залученням фахівців з-за кордону. Тут українській традиції захисту рослин є чому повчитися.
Я вже згадував про досвід співпраці з американськими колегами на Гаваях для усунення ризиків щодо завезеного жука-зернівки. Зараз цей досвід переймають мексиканські колеги. Так само багато років тому мені довелося визначати матеріали з Ірану щодо природних ворогів АБМ, коли ця комаха лише почала там поширюватися. Тамтешня служба карантину надіслала виведених паразитів на визначення, і серед них виявився специфічний паразит цього шкідника, описаний свого часу з Китаю, – Хуйоя кунеа, Chouioia cunea (назва роду – «Хуйоя» походить від латинізованої форми англійського правопису імені китайського ентомолога Чжоу Іо – Chou Io). Цікаво, що Chouioia cunea розводили роки тому в біолабораторіях Чернівецької області (зокрема на Українській науково-дослідній станції карантину рослин Інституту захисту рослин НААН, с. Бояни) для контролю АБМ, але нині програму цього розведення, на жаль, припинено. Від декого з практиків захисту рослин я чув, що варто одночасно обробити лісосмуги дієвими системними хімічними препаратами по всій Україні, і тоді ми б придушили вогнища АБМ. При цьому навіть не береться до уваги те, що лісосмуги є подекуди «острівцями біорізноманіття», що вирують не лише корисною ентомофауною, а й рідкісними видами, занесеними до Червоної книги України. Проте, на жаль, почасти як аграрії, так і лісівники сприймають світ лише в ракурсі вирощуваної продукції, очікуваних прибутків і того, що цьому заважає, ігноруючи все інше, включно з біорізноманіттям та здоров’ям споживачів. Саме тому Chouioia cunea вже не розводять і не випускають, а ринок вирує пропозиціями отрути від АБМ та інших комах-шкідників.
Іноді вирощування комах-ентомофагів (природних ворогів шкідників) наражається на технічні труднощі. Так, наприклад, під час роботи в Міжнародному центрі екології та фізіології комах в Найробі (Кенія) з личинковими паразитами мухи Liriomyza huidobrensis, карантинного шкідника широкого кола рослин, ми з кенійськими колегами зіткнулися з незначним виходом ос-паразитів цієї мухи в лабораторних умовах. Виявилося, що лаборанти-африканці пропонували осам вже зрізані рослини з личинками мух всередині, в результаті чого рослини швидко в’янули, личинки мух заляльковувалися у пришвидшеному режимі або гинули, а осам не було на кому розвиватися. Коли ситуацію виправили, лабораторні культури почали функціонувати краще і проект з контролю карантинної мухи-мінера був успішним. Власне про цю муху у вітчизняних реаліях йтиметься нижче.
Цікавим був досвід співпраці з чилійськими колегами (Службою сільського господарства та тваринництва у Сантьяго, Чилі) щодо засобів контролю евкаліптового жука-довгоносика Gonipterus platensis – карантинного шкідника евкаліптів, дерев з Австралії, і теж австралійця за походженням. Цей довгоносик здатний наносити істотну шкоду евкаліптам, які, завдяки своєму швидкому зростанню, вирощуються для отримання деревини і виробництва паперу на значних територіях по всьому світі, де тому сприяє клімат (але в Україні для евкаліптів занадто холодно). Проти евкаліптового довгоносика використовували пестициди з діючою речовиною флуфеноксурон, яка виявилася отруйною не тільки для довгоносика, але і для інших організмів, і навіть для людини. У 2012 році в Іспанії навіть виникали масові протестні акції через наміри обкурювати цим препаратом крони дерев від довгоносика, в результаті флуфеноксурон знаходиться під забороною в країнах ЄС. Проте в окремих регіонах пригнітити популяції евкаліптового довгоносика вдалося завдяки природним ворогам. Наприклад, на острові Маврікій та в Південній Африці – завдяки дрібній осі Anaphes nitens, співвітчизниці довгоносика, яка знищувала яйця цього шкідника, подекуди звівши його популяцію нанівець. Однак не в усіх регіонах усе йшло так успішно, тому уряд Чилі почав пошуки нових потенційних агентів біометоду проти Gonipterus platensis. Таким зокрема виявився паразит личинок цього жука – теж невелика австралійська оса, яку я отримав на визначення і з’ясував, що це – описаний понад сто років тому вид Entedon magnificus, який до цього часу залишався мало кому відомим, а його біологія була взагалі невивченою. Після тривалих лабораторних експериментів ми описали і поведінку, і розвиток цього їздця, зробивши можливим його подальше використання у біометоді. Водночас, ця праця виявилася першим описом біології австралійських ос цього роду. Знов-таки академічна і прикладна наука стали в нагоді одна одній, а результати ми з колегами опублікували у міжнародному рейтинговому виданні «Zootaxa».
SuperAgronom.com: Який шкідник є найбільш небезпечним? Чому?
Олексій Гумовський: Переважна більшість карантинних шкідників продемонстрували серйозні спалахи чисельності і шкоду сільськогосподарським та лісовим культурам у країнах, куди вони були випадково завезені. Більшість видів зі списку «Карантинних організмів, відсутніх в Україні» до нас ніколи не потрапляли, а потрапивши мали б проблеми з виживанням у несприятливих для себе умовах. Серед тих, хто все ж проникає або відомий за поодинокими знахідками: вузькотіла златка (Agrilus planipennis) – шкідник деревини, єгипетська бавовникова совка (Spodoptera littoralis) – багатоїдний шкідник польових, зокрема овочевих культур та середземноморська плодова муха (Cereratitis capitata) – шкідник плодових. Утім, останні два види більш теплолюбиві, тому навіть умови південних регіонів України є для них надто холодними. Тютюнова білокрилка (Bemisia tabaci), шкідник широкого кола рослин в теплицях та подекуди у відкритому ґрунті, також поки-що не прижилася в наших умовах (теж переважно через холодні зими і контроль рослинного матеріалу в теплицях).
Серед «карантинних організмів, обмежено поширених в Україні», говорити про істотну шкоду можна хіба що про американського білого метелика (АБМ) та кукурудзяного жука. Проте, за моїми власними спостереженнями, АБМ, хоча і дещо пошкоджує декоративні та плодові дерева (зокрема шовковицю), але переважно зустрічається у лісосмугах, де гусениці цього метелика живляться переважно інвазивними деревними породами, насамперед кленом ясенелистим Acer negundo, який сам є одним з найагресивніших дерев-вселенців, а отже реальна масова шкодочинність АБМ є доволі дискусійною. Тим пак, АБМ в лісосмугах є поживним ресурсом для численних ентомофагів, що, як на мене, в рази перевищує його шкідливий вплив. Якщо ж розробляти та впроваджувати заходи з контролю АБМ, то лише з використанням ентомофагів та інших засобів біологічного методу, зокрема спробувати відновити вирощування Chouioia cunea.
Щодо кукурудзяного жука, знову-таки, – так, саме у вогнищах розмноження він може локально спричинити появу качанів кукурудзи, позбавлених зернин, або недорозвинених рослин, від яких годі чекати врожаю. Ефективних природних ворогів у цього жука поки не знайдено, тому єдиним ефективним методом попередження спалахів його чисельності є сівозміна, принаймні уникання вирощування «кукурудзи по кукурудзі» впродовж років на одній території. Однак, варто зазначити, що там де мені прийшлося спостерігати жука у його вогнищах, далеко не усі кукурудзяні поля були сильно уражені, навіть ті, що межували з цими вогнищами. Тому окремих досліджень (і саме системних, а не просто звітів про знахідки і знищення ураженої продукції), потребує шкодочинність кукурудзяного жука на окремих гібридах кукурудзи, в певних кліматичних умовах і в порівнянні з рослинами та врожаєм з неуражених полів, що є відповідними за площею і обраним гібридом. На мій погляд, іноді, на жука списуються проблеми з вирощуванням кукурудзи, що спричинені неякісним насінням та неналежною агротехнікою, хоча це теж потребує вивчення і критичного аналізу. Знаючи ситуацію із боротьбою з іншими шкідниками кукурудзи, коли яйця жуків-сонечок та клопів аграрії вважають за яйця кукурудзяного метелика і бавовникової совки, розпочинаючи боротьбу з таким «уявним ворогом», проте цілковито реальними і дорогими засобами, я легко можу припустити, що в оцінці шкодочинності жука в нас теж великі прогалини. Цікаво, що хорватські дослідники, які провели чи не найґрунтовніше та найтриваліше вивчення кукурудзяного жука в умовах Європи, показали наявність стійких до сівозміни (зокрема у двопільній системі соя-кукурудза) популяцій жука. Загалом дані цих досліджень продемонстрували важливість комплексної програми, що включає вивчення біології, екології, популяційної генетики та морфометрії кукурудзяного жука для формування стратегій боротьби з цим шкідником.
SuperAgronom.com: Як визначити, “залітний” шкідник чи шкодить й розмножується на конкретних площах?
Олексій Гумовський: Це можна встановити системними дослідженнями щодо кількості зареєстрованих комах, їх яєць, личинок тощо, а також повторюваностями – чи відловлюється комаха декілька разів поспіль, оскільки поодинокі знахідки можуть бути і випадковими. Крім того (абстрагуючись від мотивацій), таких комах, як кукурудзяний жук, що можуть жити у неволі декілька місяців, можна носити з собою в пробірці і в такий спосіб «знаходити», де завгодно, особливо, якщо введення карантинних заходів може стати чинником конкурентної боротьби. Сподіваюся, що такого не відбувається на практиці і ніхто не демонструє, наприклад, полтавським аграріям жуків, заздалегідь спійманих у Закарпатті, проте технічно таке цілком можливо. Цікаво, що минулого літа з’явилися попередні повідомлення про знахідки кукурудзяної совки (Sesamia cretica) у південних регіонах України. Ця совка є агресивним інвазивним видом, небезпечнішим за багатьох карантинних. Одночасно я від декількох аграріїв чув, що до них приїжджали представники компаній-виробників пестицидів і, пірнувши в кукурудзу, поверталися зі стурбованим виглядом і заявою про знаходження пошкоджень саме Sesamia cretica, а також необхідності хімічних обробок від цього небезпечного шкідника. Але після того як кваліфіковані лепідоптерологи (фахівці з метеликів, зокрема совок) вивчили поодинокі екземпляри, що вважалися Sesamia cretica, то виявилося що це представники інших, звичайних і абсолютно нешкідливих видів совок, зокрема Mythimna impura. Тому, знов-таки, аграрію треба заручатися кваліфікованою допомогою у вирішенні стратегічних питань, а не покладатися на поради все обробити розрекламованим пестицидом від продавців цієї речовини, або на вимоги ввести карантин від владних структур, без належного і переконливого обґрунтування. Інакше аграрії і надалі боротимуться з тим чого нема, тим що не працює, але дорого коштує.
SuperAgronom.com: Наскільки реальні дані стосовно поширення карантинних шкідників?
Олексій Гумовський: Не беруся судити загалом, проте дані щодо минулорічних вогнищ кукурудзяного жука у Центральній Україні і запропонованих карантинних заходів у мене викликають сумніви через вищевказані причини. Щодо інших даних – наведемо конкретний приклад – в мережі зустрічалась новина про те, що в імпортних вантажах томатів, тархуну та салату на Київщині виявлено карантинні організми. Де йшлося про те, що «14 грудня 2019 року в вантажі тархуну вагою 0,005 тонн, що надійшов із Ізраілю, було виявлено ентомологічний карантинний організм — південно-американський мінер (личинка в живому стані). За результатами перевірки заражені вантажі було знищено». Йдеться саме про ту муху-мінера Liriomyza huidobrensis, з паразитами якої я працював в Африці і про яку йшлося вище.
Отже, проаналізуємо: 1) за загальним виглядом личинки неможливо визначити вид мухи з родини Agromyzidae, до якої належить Liriomyza huidobrensis; 2) хоча L. huidobrensis і є поліфагом (видом, що уражує широкий спектр рослин), ця муха не є «фанатом» полинів (тархуну, Artemisia dracunculus, зокрема), а в Ізраїлі – і поготів (за даними останніх досліджень та за результатами обговорення з ізраїльськими колегами); 3) натомість на полинах наявний широкий спектр мух-мінерів, більшість яких є і в нашій фауні і аж ніяк не є шкідниками. Тому є висока ймовірність, що ізраїльський тархун не був насправді уражений карантинним південно-американським мінером, а матеріал було знищено «про всяк випадок», що є поширеною практикою, навіть «золотим стандартом» карантинної діяльності (знищити все, що ворушиться, щоб якусь «бридоту» не завезли), проте власне "наукова обґрунтованість" такої практики почасти викликає сумніви.
SuperAgronom.com: Які карантинні заходи (обробки/перевірки/аналізи) повинен пройти вантаж, при завезенні в Україну і як визначити наявність шкідника?
Олексій Гумовський: Є прописана процедура, яка включає перегляд вантажу карантинними інспекторами, причому невеликі партії проглядаються повністю, а з великих беруться усереднені проби. У випадку внутрішнього карантину почасти встановлюється трьохкілометрова зона навколо виявленого вогнища, де функціонують різні заборони. У випадку встановлення ураження вантажу карантинними шкідниками здійснюється тотальне знищення, зокрема – фумігація (обробка газовими протруйниками), причому очікується 100% ефективність обробітку (знищення усіх груп шкідників). Це щодо методів знезараження та інших. Роботу карантинних інспекцій регламентовано низкою інструкцій, а щодо їх доцільності і дотримання краще спитати співробітників цих структур.
А от щодо визначення шкідників, то тут має пройти типовий для традиційної ентомології процес: дослідження зовнішньої та внутрішньої морфології, порівняння з колекційними екземплярами – зразками, а нерідко також виготовлення мікропрепаратів (у тому числі і препаратів геніталій для комах, що самі не перевищують декількох міліметрів), а подекуди – і дослідження ДНК. Притому почасти ці визначення має проводити вузькоспеціалізований фахівець, який усю свою професійну кар’єру присвятив вивченню певної групи комах. При цьому, нерідко консультуючись з іноземними колегами (у випадку з екзотичними карантинними шкідниками, це взагалі – неодмінно). Зрештою, ентомолог, що займається іншими комахами, як правило, навіть не візьметься визначати «не свою» групу. Не можу сказати, як у таких складних ситуаціях ведуть себе співробітники карантинних структур в Україні, але ентомологів-систематиків до такої роботи зазвичай ніхто не залучає, а інформацію щодо зареєстрованих випадків знахідок карантинних шкідників ми отримуємо з мас-медіа (переважно з подивом).
SuperAgronom.com: Існує думка, що кукурудзяний жук найближчим часом втратить статус карантинного шкідника. Як вважаєте, чи дійсно це так і чому?
Олексій Гумовський: Статус і сутність – різні речі, що видно за прикладом АБМ. Просування шкідників на нові території визначається низкою лімітуючих чинників, насамперед природно-кліматичними умовами та наявністю чи відсутністю вирощуваних культур, які є кормовими рослинами того чи іншого шкідливого виду. Кукурудзяному жукові потрібна кукурудза і тепло, холодних зим він не любить, а без кукурудзи його личинки не можуть вижити (хоча дорослі жуки можуть). Також личинки не здатні долати великих відстаней у ґрунті, а тому не мандруватимуть у пошуках кукурудзи. Однак повноцінна сівозміна кукурудзи або відмова від неї в нас малоймовірні, отже жук може просуватися, перелітати і опановувати нові території, як в Україні, так і за її межами. Але: 1) кожен випадок знахідки такого жука має перевірятися із залученням професійних ентомологів; 2) вплинути на цей процес завдяки діяльності контролюючих структур (карантинної служби зокрема), на мій погляд, навряд чи вдасться. Ті шкідники, що в нас можуть прижитися – і так успішно акліматизуються, а ті, кому тут стає некомфортно (переважно надто холодно) не поширюються і без турботи карантинних служб. Але це моя особиста думка, яка проте ґрунтується на досвіді неупередженого спостереження ситуації як у світі, так і в Україні зокрема. Насамкінець, вважаю за доцільне наголосити на тому, що аграріям варто упереджено ставитися як до пропозицій боротьби зі шкідником (якого, ймовірно, взагалі немає, або дуже мало) з боку комерційних компаній, так і до обмежень, які можуть впроваджуватися державними структурами без належних на те підстав.
SuperAgronom.com: Дякую за цікаву бесіду!
Анастасія Аврамчук, SuperAgronom.com