Технологія вирощування озимої пшениці:

Озима пшениця в нас займає одне з лідируючих місць за посівними площами. І, незважаючи на невдалі роки чи несприятливі погодні умови, площі ці продовжують щороку зростати. Так, під урожай 2019 року озимою пшеницею в Україні засіяно 6,45 млн га, що на 2,8% більше аналогічного показника минулого року. Зростають площі і під органічною пшеницею: під органічні зернові вже відведено 197 тис. га і, можливо, надалі ця цифра буде також збільшуватися.

А тому, питання оптимальної технології вирощування пшениці залишається актуальним для багатьох аграріїв з усієї країни.

Немає універсального рецепту, як взяти і виростити гарну пшеницю в будь-яких умовах — це знають всі. Але існують певні оптимуми для різних зон. Аграрії намагаються їх дотримуватись, але ж… Рекомендації часто дають дуже суперечливі. Тож поговоримо про наукові рекомендації та практичний досвід.

Норма висіву — змінна величина, що залежить від цілої низки факторів: сорт, якість насіннєвого матеріалу, густота продуктивного стеблостою, місцевість, термін висіву, якість насіннєвого ложа. На жаль, у більшості випадків аграрії беруть до уваги лише очікувану густоту стеблостою та погодні умови, тоді як варто враховувати усі чинники.

Орієнтовно науковці надають такі рекомендації: за сприятливих умов сівби (оптимальні терміни, гарні ґрунтові умови, наявність вологи) близько 3-3,5 млн насінин/га, за середніх умов — 4-4,5 млн/га, за несприятливих 5-5,5 млн/га. Ці цифри краще брати як базову норму для розрахунку під конкретне поле та конкретні умови господарства.

Також слід врахувати рекомендації до конкретного сорту й, обчислюючи оптимальну норму висіву, виходити з того, що краще сіяти з меншою початковою густотою, ніж загущувати посіви. Більша норма висіву не веде до вищої урожайності, а найчастіше призводить до перевитрати насіння, підвищення ризику ураження хворобами чи вилягання, меншої керованості посівами за допомогою добрив, регуляторів росту та ЗЗР. Особливо важливо не завищувати норми висіву в посушливих регіонах.

Ну і, звісно, слід врахувати кінцеву заплановану густоту стояння рослин та, відповідно, заплановану урожайність культури.

Терміни сівби зазвичай визнаються за ґрунтово-кліматичними умовами, місцем озимої пшениці у сівозміні господарства, наявністю та продуктивністю техніки. Найчастіше агроном господарства вираховує терміни сівби на конкретному полі як компроміс між оптимальними рекомендованими строками та умовами самого господарства.

Ці рекомендації науковці розробляли з урахуванням найбільш вірогідного терміну настання осіннього вегетаційного спокою для озимої пшениці. Проте рекомендовані «календарні» терміни можна брати до уваги лише як базову основу для розрахунків, оскільки, по-перше, поступова зміна кліматичних умов спонукає аграріїв зсувати терміни висіву на 5-10, а то і більше, днів раніше. А по-друге, усі практики одностайно вважають, що дивитися потрібно не у підручник і не у календар, а на наявність вологи та температуру повітря.

У південних регіонах, де літні посухи практично постійне явище, сіяти слід раніше, щоб рослини могли максимально використати зимово-весняні опади та не страждати від дефіциту вологи під час наливу зерна. Якщо ж брати до уваги температурні режими, то фахівці твердять, що найкращим терміном сівби стане період, коли середньодобова температура повітря становить 14-17°С.

Надто рання сівба — це ризик ураження посівів хворобами та шкідниками, оскільки сходи з'являються тоді, коли більшість збудників кореневих хвороб та шкідників ще досить активні. Крім того, переростання рослин може призвести до їхньої низької зимостійкості. Пізня сівба призведе до входження пшениці у зиму з недостатньо розвиненою кореневою системою, з недостатнім запасом поживних речовин (рослини просто не встигнуть накопичити потрібну кількість. Обираючи між «двома лихами», практики все ж схиляються на бік більш ранньої сівби, якщо вже в оптимальні строки сіяти не вдасться. Сучасні інтенсивні сорти та додатковий фунгіцидно-інсектицидний захист (як варіант — просто якісне фунгіцидно-інсектицидне протруювання із застосуванням щонайменше 2 фунгіцидних діючих речовин) дають змогу частково нівелювати ризики.

Ці рекомендації науковці розробляли з урахуванням найбільш вірогідного терміну настання осіннього вегетаційного спокою для озимої пшениці. Проте рекомендовані «календарні» терміни можна брати до уваги лише як базову основу для розрахунків, оскільки, по-перше, поступова зміна кліматичних умов спонукає аграріїв зсувати терміни висіву на 5-10, а то і більше, днів раніше. А по-друге, усі практики одностайно вважають, що дивитися потрібно не у підручник і не у календар, а на наявність вологи та температуру повітря.

У південних регіонах, де літні посухи практично постійне явище, сіяти слід раніше, щоб рослини могли максимально використати зимово-весняні опади та не страждати від дефіциту вологи під час наливу зерна. Якщо ж брати до уваги температурні режими, то фахівці твердять, що найкращим терміном сівби стане період, коли середньодобова температура повітря становить 14-17°С.

Надто рання сівба — це ризик ураження посівів хворобами та шкідниками, оскільки сходи з'являються тоді, коли більшість збудників кореневих хвороб та шкідників ще досить активні. Крім того, переростання рослин може призвести до їхньої низької зимостійкості. Пізня сівба призведе до входження пшениці у зиму з недостатньо розвиненою кореневою системою, з недостатнім запасом поживних речовин (рослини просто не встигнуть накопичити потрібну кількість. Обираючи між «двома лихами», практики все ж схиляються на бік більш ранньої сівби, якщо вже в оптимальні строки сіяти не вдасться. Сучасні інтенсивні сорти та додатковий фунгіцидно-інсектицидний захист (як варіант — просто якісне фунгіцидно-інсектицидне протруювання із застосуванням щонайменше 2 фунгіцидних діючих речовин) дають змогу частково нівелювати ризики.

Час відновлення весняної вегетації (ЧВВВ) є дуже важливим етапом у житті озимої пшениці, який відіграє значну роль при формуванні високопродуктивних посівів. Після відновлення вегетації рослини відростають і продовжують кущитися, цей період триває протягом майже місяця — до виходу у трубку. Слабко розвинені посіви за рахунок бокових пагонів збільшують густоту стеблостою, продовжується формування вегетативних органів та кореневої системи. Навесні визначаються також розміри і структура майбутнього колоса.

При надто ранньому або надто пізньому відновленні вегетації у рослин спостерігається істотне відхилення від оптимальних темпів росту і розвитку, інтенсивності фотосинтетичної діяльності, стійкості до вилягання, структури, якості і величини врожаю. Рослини за раннього і пізнього пробудження отримують різні початкові дози сонячної енергії. Радіаційний режим визначає теплові умови розвитку рослин озимої пшениці. В період раннього відновлення весняної вегетації інтенсивність синьо-фіолетових променів сонячного спектру досить низька, а в період пізнього відновлення вегетації вона підвищується і переважає над інтенсивністю червоних променів.

Враховуючи важливий вплив ЧВВВ на подальшу вегетацію озимої пшениці та на кількість і якість майбутнього урожаю, слід переглядати норми внесення мінеральних добрив, особливо для проведення весняних підживлень, залежно від умов зими та весни. Науковці на основі останніх досліджень радять у випадку раннього та надраннього відновлення вегетації зменшувати кількість внесеного азоту в підживленні (до 30% від рекомендованих норм). При пізньому відновленні весняної вегетації, навпаки, слід збільшувати (на 20-40% від розрахункової згідно з нормативами) дозу весняних підживлень.

Тривалість зимового спокою рослин можна частково коригувати термінами сівби. Також варто врахувати роль попередника: по непарових попередниках зазвичай спостерігається раннє відростання рослин.

Високий та якісний врожай озимої пшениці прямо залежить від збалансованих норм внесення NPK та мікроелементів. Причому найскладніше, як одностайно вважають і науковці, і виробники, забезпечити рослинам оптимальне азотне живлення.

Якщо внести восени під основний обробіток ґрунту невелику кількість азоту, вже до початку наливу зерна рослини пшениці відчуватимуть його гострий дефіцит, адже більша частина піде на формування вегетативної маси, а певна кількість промиється ще восени та ранньої весни. Вносити ж високі норми азотних добрив з осені також недоцільно, оскільки виникає значний ризик різкого зниження зимостійкості, переростання рослин і погіршення фітосанітарного стану посівів. Значна частина внесеного азоту вимивається у глибші шари осінньо-весняними опадами, через що ефективність живлення погіршується.

Тому для повного забезпечення рослин азотом впродовж усієї вегетації в умовах Лісостепу та Полісся потрібно використовувати повільно розчинні добрива, або ж вносити їх роздрібно в декілька прийомів. Оскільки практично всі азотні добрива легкорозчинні, зазвичай невелику частину їх вносять восени, а решту використовують під час весняно-літніх підживлень у фазах найбільшої потреби для росту і розвитку рослин.

А от для спекотного півдня України рекомендації дещо інші: на важких глинистих і суглинистих ґрунтах в умовах недостатньої кількості опадів вимивання азоту за межі кореневмісного шару ґрунту майже не відбувається. Азот може переміщуватися у глибші шари, але не безповоротно. Із висхідними водами нітратний азот піднімається у верхній шар ґрунту і використовується рослинами. Тому в умовах Степу важливе значення має осіннє внесення азоту, яке за даними багатьох дослідників є більш ефективним, ніж весняне, особливо пізньовесняне. Але у випадку, коли з осені добрива не вносилися, ранньовесняне внесення азоту на вологий ґрунт сприяє збільшенню густоти стебел, особливо на зріджених чи недостатньо розвинутих посівах.

Планувати азотне живлення, втім, як і будь-яке інше живлення рослин, найкраще на основі даних ґрунтової діагностики. Вміст елементів живлення у ґрунті може істотно відрізнятися навіть у межах одного поля, тож спланувати оптимальну систему живлення можна лише з огляду на реальний вміст елементів у ґрунті.

Конкретні терміни дробного внесення азотних добрив залежатимуть від стану посівів, попередників та ґрунтово-кліматичних умов. Також, обираючи терміни, потрібно орієнтуватися і на мету внесення.

Листкове внесення карбаміду можна проводити практично при всіх обприскуваннях фунгіцидами та інсектицидами. У фазі виходу в трубку часто спостерігається нестача вологи, що обмежує засвоєння елементів живлення з ґрунту. За таких умов листкове підживлення забезпечує значний ефект. У суху погоду цей агрозахід доцільний у фазі колосіння для кращого виповнення зерна і підвищення вмісту білку.

Фосфор та калій необхідні рослинам озимої пшениці на всіх фазах росту і на всіх типах ґрунтів. Значна частина фосфору засвоюється уже в період проростання насіння. Нестача його в цей час не компенсується посиленням фосфорного живлення на пізніших фазах розвитку, тому фосфорні добрива, основна кількість яких випускається у вигляді малорозчинних форм, рекомендується вносити під основний обробіток ґрунту.

Низька температура ґрунту (<10°C) спричиняє нестачу фосфору для рослин навіть за високого вмісту його в ґрунті. За нестачі вологи засвоєння фосфору з ґрунту ускладнюється. Фосфор має властивість рухатися від старих до молодих органів у рослині і використовуватися повторно (процес реутилізації). Фосфорні добрива потрібно заробляти на глибину 10–20 см, оскільки він малорухомий у ґрунті і не вимивається в глибші шари.

Калій пшениця засвоює з ґрунту від проростання до цвітіння, а найбільш інтенсивно у фазах виходу в трубку і колосіння. Максимальна кількість калію накопичується в рослинах озимої пшениці у період цвітіння.

Повна норма калійних добрив вноситься разом із фосфорними під основний обробіток ґрунту, щоб перемішати добриво на глибину орного шару ґрунту. Ефективність фосфору та калію значно зменшується на кислих ґрунтах.

Внесення комплексних добрив, у тому числі локальне внесення, може стати оптимальним рішенням для економії коштів та забезпечення рослини необхідними макроелементами. За рекомендаціями Миронівського інституту пшениці, кращим співвідношенням елементів живлення N:P:K є 1,5:1:1. Співвідношення 2,0:1:1 фахівці рекомендують для регіонів Західної України.

Для формування 5 т/га врожаю озимої пшениці, крім основних елементів живлення, потрібно ще 25 кг кальцію, 20 кг магнію, 15-17 кг сірки, 1,3-1,4 кг заліза, 0,4 кг марганцю, 0,3 кг цинку, 43-45 г міді, 25 г бору, 3,5 г молібдену. Найбільшу потребу озима пшениця має в таких елементах, як мідь, марганець, цинк. Аналіз показує, що достатньої кількості елементів живлення в легкодоступній формі у ґрунті майже не буває, тому для одержання високого врожаю під озиму пшеницю необхідно вносити комплексні мікродобрива.

Застосування регуляторів росту дає змогу вкоротити та зміцнити стебла озимої пшениці, знижуючи тим самим ризик вилягання рослин. З цією метою регулятори застосовують при ранній сівбі, якщо кущення відбувається за надто теплої погоди, якщо у фазу кущення вносились азотні добрива і є ризик формування занадто довгого стебла, якщо посіви засмічені і рослинам не вистачає сонячного світла.

Усі регулятори росту, які сьогодні застосовують на зернових культурах, включаються в систему дії гіберелінів, або так званих фітогормонів росту. Основні діючі речовини:

• похідні хлормеквату;
  
• тринаксапак-етил;
  
• азоли;
  
• етефон.
  

Останній гальмує дію гіберелінів, тоді як перші три речовини пригнічують їхній синтез рослиною. У результаті утворюються коротші міжвузля. Проте в організмі рослини, як і в будь-якому іншому живому організмі, усі процеси взаємопов'язані. Якщо дія гіберелінів пригнічується, то дія цитокінінів (саме вони стимулюють кущення), навпаки, посилюється. Надмірне внесення морфорегуляторів, таким чином, може призвести до надмірного кущення, часто з утворенням підгону та зниженням кількості колосків.

Тому важливо правильно розрахувати не лише строки внесення, а й норму витрати препаратів. А вона буде залежати, зокрема, й від погодних умов: що вища температура повітря та інсоляція, то активніше діє препарат. Наприклад, похідні хлормеквату в нормі 1,8 л/га за середньодобової температури 10°C діють так само, як у нормі 0,5 л/га, але за температури 20°C. Щодо строків обробки, то хлормекват потрібно застосовувати до початку росту рослини у довжину, коли перший вузол знаходиться не вище 5 см над поверхнею ґрунту (ВВСН 31-32).

Тринаксапак-етил також краще вносити у цю фазу, але його також можна застосовувати до ВВСН 37-49 без шкоди для культури. Етефон, за рахунок особливостей впливу на гібереліни, застосовують у кінці фази виходу у трубку (ВВСН 31-49), адже саме за інтенсивного росту рослини ця речовина буде максимально ефективною.

При застосуванні регуляторів росту професор Дітер Шпаар настійно рекомендує зменшити норму витрати препаратів (а іноді й зовсім відмовитися від даної технологічної операції) у наступних випадках:

• надто пізні строки внесення;
  
• вирощування стійких до вилягання сортів;
  
• якщо ґрунти у господарстві легкі, зі слабкими абсорбуючими властивостями;
  
• за низької забезпеченості азотом;
  
• за сухої погоди з нестачею вологи;
  
• за низької густоти стояння рослин;
  
• якщо планується змішувати регулятори росту з іншими препаратами (фунгіциди, гербіциди).
  

Диференційоване внесення регуляторів росту з урахуванням усіх факторів — запорука успішного вирощування культури на даному етапі.

У сучасному агровиробництві захист рослин від впливу шкодочинних факторів, зокрема хімічний захист, набуває величезного значення. Без достатнього та ефективного захисту отримати гарний врожай озимої пшениці, як і будь-якої іншої культури, практично неможливо. Тож саме захисту варто приділити достатньо уваги, плануючи технологію вирощування.

Сьогодні це обов'язковий та необхідний етап захисних заходів. І на те є досить вагомі причини:

• Короткоротаційні сівозміни, насичені озимими зерновими, які сприяють накопиченню інфекції у ґрунті та на рослинних рештках, а також розповсюдженню шкідників зернових.
  
  
• Зсунення термінів сівби на 10 і більше днів раніше, а подекуди, залежно від погодних умов та ступеню готовності ґрунту до сівби, ці терміни зсуваються і на 2 тижні. Відповідно, рання сівба несе у собі загрозу ураження шкідниками та хворобами, які ще «не сплять» у серпні – на початку вересня, та активно «господарюють» на полях.
  
  
• Недостатня якість насіння. Ураження насіння хворобами – велика проблема на сьогодні, оскільки це дуже поширена ситуація. Навіть якщо насіння виглядає повністю здоровим, вже після сівби можуть з'явитися неприємні сюрпризи.
  
  

Обираючи протруйник, варто врахувати, що деякі попередники сприяють накопиченню збудників фузаріозу в рослинних рештках: кукурудза, ріпак, соя, горох. Тож, сіючи озиму пшеницю по одному з таких попередників, слід обирати відповідний фунгіцидний протруйник для захисту кореневої системи рослин. Також гарним рішенням буде здати насіннєвий матеріал на перевірку до сертифікованої лабораторії, аби визначити наявність тих чи інших патогенів у насінні. Це допоможе зробити більш виважений вибір протруйника.

У разі дотримання рекомендацій із застосування протруйники не викликають зниження польової схожості насіння культур, навіть таких, маса 1000 насінин яких нижча за звичайну.

Протруйники повинні мати не менше двох діючих речовин фунгіцидних, а також і інсектицидну діючу речовину. Використовують такі формуляції д.р:

• дифеконазол з ципроконазолом;
  
• тіабендазол з тебуконазолом;
  
• карбоксин з тирамом;
  
• флутріафол з імазолілом та з тіабендазолом;
  
• флутріафол з тіабендазолом;
  
• карбендазим з карбоксилом;
  
• тритіконазол з піраклостробіном;
  
• тритіконазол із прохлоразом;
  
• протіоконазол із тебуконазолом;
  
• протіоконазол із тебуконазолом та флуопірамом;
  
• флудіоксоніл із тритіконазолом;
  
• флудіоксоніл із ципроконазолом;
  
• азоксистробін із тебуконазолом та флудіоксонілом;
  
• імідаклоприд із тебуконазолом;
  
• тебуконазол з прохлоразом;
  
• епоксиконазол із карбоксилом;
  
• карбоксин із тріадименолом та тебуконазолом;
  
• дифеконазол з флудіоксонілом.
  
  

Фунгіцидні діючі речовини змішують з інсектицидними протруйниками, або можливе додавання їх окремо в робочий розчин — тіаметоксам, імідаклоприд, клотіанідин.

При проведенні якісного протруювання насіння фунгіцидно-інсектицидним протруйником практично не потрібно додаткового внесення фунгіцидних, інсектицидних препаратів в осінній період, кажуть фахівці. Але бувають роки, коли погодні умови сприяють інтенсивному розвитку хвороб, а також шкідників. Якщо є такі загрози посівам, потрібно вносити фунгіциди та інсектициди по вегетації в фазі 2-3 листочків — початок кущення.

А от боротьба з бур'янами восени майже завжди є необхідною. Вибір гербіциду буде залежати від видового складу бур'янів на конкретному полі, від попередника (якщо є падалиця такого попередника, як ріпак чи соняшник, наприклад), в цілому від сівозміни (щоб оцінити ризик післядії), наявності та завантаженості техніки у господарстві. Вибір норм внесення залежатиме як від фази розвитку бур'янів, так і від складу ґрунтів: чим легші ґрунти, тим меншими повинні бути норми внесення. На суглинках та важких суглинках з високим вмістом глини норми витрати збільшують.

На легких ґрунтах із вмістом гумусу 1% і менше не рекомендується застосовувати досходові гербіциди через високий ризик фітотоксичності для культури, оскільки ґрунти з низьким вмістом органічної речовини мають низьку здатність до поглинання гербіциду. Тоді як ґрунти з високим вмістом гумусу, навпаки, поглинають та зв'язують велику кількість діючої речовини, тому на таких ґрунтах норму варто збільшувати. На торф'яниках застосування ґрунтових гербіцидів взагалі недоцільне через практично повну абсорбцію гербіциду. Також не варто вносити ґрунтові гербіциди за рясних опадів, оскільки виникає ризик їхнього потрапляння у зону проростаючого насіння.

Навесні внесення гербіцидів потрібно проводити якомога раніше (ВВСН 13-14), доки зернові менш чутливі до впливу ЗЗР, а ефективність їх проти бур'янів, навпаки, висока. Можна комбінувати внесення гербіциду із внесенням рідких азотних добрив, зокрема, КАСів.

Інсектицидні обробки після відновлення весняної вегетації проводять за потреби, на основі регулярного моніторингу посівів та за перевищення шкідниками економічного порогу шкодочинності. Що ж до фунгіцидних обробок, їх рекомендують проводити двічі — приблизно в фазі виходу у трубку та на початку колосіння — у фазі колосіння, аби убезпечити пшеницю від більшості шкодочинних грибкових хвороб.

Проте останнім часом, окрім грибів та бактерій, посівам зернових і, зокрема, пшениці часто загрожують вірусні хвороби. Вони набули значного поширення за 10-15 минулих років. Усі вірусні захворювання рослин можна розділити на дві групи: жовтяниці та мозаїки. Перші характеризуються пожовтінням рослин, надмірним кущінням та короткими вузлами стебла. Другі — специфічним плямистим («мозаїчним») забарвленням листя з некротизованими ділянками, нерівномірним кущенням та формуванням недорозвиненого колоса.

На сьогодні не існує прямих методів боротьби з вірусами зернових культур. Взаємодія між вірусами, їх переносниками та рослинами відбувається за доволі складним механізмом, який змінюється залежно від екологічних та кліматичних умов, а також агротехніки на конкретних полях.

Головним методом захисту та боротьби у даному випадку є профілактика, яка полягає у проведенні таких заходів:

• Просторова ізоляція посівів озимих та ярих культур, а також зернових культур від кукурудзи та багаторічних трав. Відстань між різними полями повинна становити не менше 500 м.
  
  
• Дотримання оптимальних строків висіву кожної культури та норми витрати насіння. Не можна допускати надранніх строків висіву ячменю, оскільки ВЖМЯ найчастіше розвивається саме на дуже ранніх посівах.
  
  
• Відстеження чисельності комах-переносників та обробка посівів інсектицидами у випадку збільшення комах до межі шкодочинності. Особливу увагу при таких обробках слід приділяти краям полів поблизу лісосмуг (вони є місцями скупчення комах).
  
  
• Боротьба з бур'янами-резерваторами вірусів, самосівами злакових та падалицею.
  
  
• Проведення інсектицидного та фунгіцидного протруєння насіння перед висівом.
  

Збирання пшениці з мінімальними втратами та високою якістю можливе лише за умов проведення жнив у стислі терміни: від фази повної стиглості зерна до появи передзбиральних втрат внаслідок перестигання. Для визначення оптимальних термінів збирання важливо проводити огляд посівів від моменту, коли вони переходять у фазу молочно-воскової стиглості. Саме в цей час можна помітити різницю у стиглості, пізніше виявити її вже буде неможливо. Обстеження проводять із дводенними інтервалами, визначаючи черговість збирання окремих полів.

На збирання пшениці великий вплив мають погодні умови, у тому числі й вологість повітря.

У деяких випадках науковці рекомендують замість прямого комбайнування проводити двофазне збирання (укладання у валки з підбором та обмолотом валків): якщо посіви дуже засмічені, нерівномірно достигають та мають сильно розвинені підгони. Проте великі витрати на двофазне збирання та втрати якості і кількості зерна роблять цю технологію невиправданою навіть за вказаних умов.

Збирання у оптимальні терміни – найкращий спосіб зберегти вже вирощений врожай, адже 1 день затримки зі збиранням приносить втрати, які можна порівняти із вартістю нового гарного комбайна. Недарма ж досвідчені аграрії кажуть: «Не той урожай, що у полі, а той, що в коморі».