Поширення
В Україні поширена повсюдно, в окремі роки домінує над червоногрудою.
Шкідливість
Жуки й личинки вигризають в листках бiльшостi xлiбних злакiв (крiм вiвса) довгастi вiконця.
Зовнішній вигляд
Тiло й кiнцiвки жукiв чорно-синi або чорно-зеленi з металевим блиском. Довжина тiла 3,5 - 4 мм. передньогруди з перетяжкою бiля основи, зверху гладенькi блискучi. Яйце коротке, цилiндричне, з обох бокiв тупозаокруглене, довжиною 1,2 мм. Личинка довжиною 4-5 мм, блiдо-жовта, вкрита бурим слизом.
Розвиток
Зимують жуки в рослинній підстилці, дернині злакових трав, у купах трави і соломи або в ґрунті на глибині до 5 см. Упродовж року розвивається в одній генерації.Закiнчивши розвиток, личинки скидають слизову оболонку i заляльковуються в пiнявих коконах на листках, стеблах i колосi злакiв.
Заходи захисту
Для обмеження розмноження та шкодочинності п’явиць потрібно уникати посівів вівса та ярого ячменю поблизу минулорічних посівів цих самих культур та сівби їх у ранні строки. Ранньостиглі сорти вівса та сорти ярої пшениці з опушеними листками пошкоджуються менше. Лущіння стерні після збирання ячменю та жита значно зменшує кількість зимуючих жуків. Хімічні засоби доцільно застосовувати лише в тому разі, якщо чисельність п’явиці перевищує економічні пороги шкодочинності, а саме жуків 40 - 50 екз/м2 у фазу виходу в трубку (озима пшениця) і 10 - 15 екз/м2 на ярому ячмені; личинок – 0,5 - 0,7 екз/стебло на озимій пшениці, 0,5 - 0,7 екз/стебло на ярому ячмені та вівсі.