Бура грушевозонтична попелиця (Тля грушево-зонтичная бурая)

Поширення

Трапляється повсюдно.

Шкідливість

Пошкоджує грушу.

Зовнішній вигляд

Самказасновниця розміром 2,6 мм, широкоовальна, темнобура; голова, передньогруди, 5членикові вусики, трубочки й ноги чорні. Крилата партеногенетична самка розміром 2,4 мм, голова і груди чорні, блискучі; черевце темнокоричневе з чорною плямою посередині четвертого — шостого тергітів, вусики 6членикові. Самкастатеноска — 2,2 мм, черевце коричневобуре з чорними поперечними смугами на тергітах, вусики 6членикові. Амфігонна самка завдовжки 1,4 мм, видовженоовальна, коричневобура; вусики 5членикові, світлі; трубочки бурі з чорною верхівкою; хвостик бурий. Самець — 1,2 мм, тіло черевця плоске, звужене до верхівки. Яйце розміром 0,4 – 0,5 мм, спочатку світложовте, через 3 – 4 доби — чорне, блискуче.

Розвиток

Зимують запліднені яйця в тріщинах кори. Личинки відроджуються на початку розпускання бруньок. Через 25 – 30 діб личинки перетворюються на партеногенетичних самокзасновниць, які за 13 – 15 діб життя відроджують 50 – 80 личинок. Завершивши розвиток, личинки перетворюються на крилатих мігрантів, які перелітають на пастернак або борщівник, де додатково живляться. Потомство мігрантів — безкрилі партеногенетичні самки — живуть великими колоніями на кореневій шийці та корінні вторинних хазяїв. У серпні — вересні на пастернаку або борщівнику з’являються крилаті й безкрилі статеноски. Крилаті статеноски ремігрують на грушу, де відроджують 10 – 23 личинки, які, завершивши розвиток, перетворюються на амфігонних самок. Безкрилі статеноски на вторинних хазяях відроджують личинок, які з часом перетворюються на крилатих самців. Самці прилітають до самок і після спарювання самка відкладає від 1 до 4 яєць, які залишаються до весни. Пошкоджене внаслідок живлення попелиць листя складається уздовж центральної жилки нижньою поверхнею всередину, утворюючи подобу гала, в якому живуть і живляться личинки. Листя набуває жовтого або червонуватого забарвлення. При живленні личинок амфігонного покоління на листі утворюються іржаві пляУмиК.риму і степових районах значної шкоди груші можуть завдавати кілька видів попелиць також з дводомним циклом розвитку: зелена грушевозонтична попелиця — AnuraphispyrilaseriShap. (вторинні хазяї — пастернак і борщовик), попелицялистокрутка — DysaphisreaumuriMordv. (вторинний хазяїн — підмаренник), грушевозлакова попелиця — MelanaphispirariaPass. (вторинний хазяїн — злаки).

На попелиці паразитують їздці з родини Aphidiidae — Ephedrus cerasicola Stary., Paralipsis enervis Nees., Areopraon lepelleyi Watorst, з родини Aphelinidae — Aphelinus caonia Walk., A. flaviceps Fцrst.

Заходи захисту

Вирізання прикореневої порості й жирових пагонів, які особливо інтенсивно заселяються попелицями.

При чисельності понад 10 – 20 яєць на 10 см пагонів необхідно в осередках розмноження шкідника рано навесні, до розпускання бруньок, за температури не нижче +4 °С провести обприскування — промивання дерев овіцидами. Якщо щільність заселення попелицею перевищує 5 колоній на 100 листків, необхідна обробка інсектицидами. Регульованим співвідношенням попелиць і афідофагів є один афідофаг на 30 личинок шкідника. За такого співвідношення застосування афіцидів недоцільне. Обприскують феразимом, к.с., 0,5 л/га, скоразолом, к.е., 0,15-0,2 л/га, хорусом, в.г., 0,2 кг/га чи топсином М, з.п., 1–2 кг/га, з додаванням 0,1% нурелу-Д, к.е., 1,5 л/га, базудину, в.е., 1,2 л/га або актари, в.г., 0,14 кг/га за умов чергування препаратів.