Озвучено заходи щодо запобігання розвитку самозігрівання і злежування зерна у сховищах

Про це інформує ГУ Держпродспоживслужби в Черкаській області.

Самозігрівання — це процес, який відбувається в зерновій масі та супроводжується швидким спонтанним наростанням температури до +45-50°С і вище. При цьому зерно може повністю втратити свої споживчі властивості. Окрім високої температури зернової маси, ознаками самозігрівання зерна є поява стороннього, невластивого зерну запаху, його зволоження, зміна кольору, блиску, хімічного складу. Досвід зберігання зерна свідчить, що самозігріванню краще запобігати, аніж боротися з ним.

Особливим явищем, яке спостерігається під час зберігання зернових мас, є їх злежування, що призводить до повної або часткової втрати сипучості зерна. Злежування відбувається здебільшого за тривалого зберігання зерна без його переміщення. Існують різні причини злежування зерна як фізичного так і фізіологічного характеру. Найперша з фізичних — це тиск, який чинить маса зерна, особливо при зберіганні у силосах елеватора. Внаслідок стискання втрачається сипучість і злежуються нижні шари зерна, а також ті, що знаходяться у кутках силосу. Злежуванню сприяє підвищена вологість зерна, яка виникає внаслідок самозігрівання.

Також причиною злежування зернових мас є коливання температури в різні пори року. Періодичне нагрівання та охолодження зерна призводить до його стискання та самоущільнення по всій висоті насипу. Особливо ущільняється зерно внаслідок надлишкового охолодження, коли знаходиться у стані підвищеної вологості.

Читати по темі: Зерну на зберіганні в Україні загрожує 116 видів комірних шкідників

Основними і найбільш ефективними заходами щодо запобігання розвитку самозігрівання є:

• належний  технічний і санітарний стан зерносховищ (підготовка і знезараження заздалегідь сховищ, механізмів, обладнання; гідроізоляція даху, стін, підлоги сховищ);
• дотримання правил розміщення зерна;
• використання всіх технічних можливостей підприємства для здійснення:  своєчасного очищення зерна від домішок; сушіння вологого та сирого зерна до критичної вологості; негайне охолодження зернових мас у разі неможливості здійснити відразу сушіння, а також охолодження після сушіння; переміщення з метою запобігання злежуванню і самозігріванню та використання активного вентилювання для охолодження зерна;
• систематичне спостереження за станом зернових мас під час зберігання, особливо за температурою і вологістю. Системою термометрії повинні бути оснащені усі силоси елеваторів.

«Необхідно мати на увазі, що у зв’язку з поганою теплопровідністю зерна досягти швидкого зниження температури в партіях зерна, що гріється, можливо лише завдяки активному вентилюванню та переміщенню його через зерноочисні машини, або ланцюг транспортерів. Слід взяти до уваги, що охолодження зерна шляхом переміщення через зерноочисні машини є більш ефективним і швидким порівняно з вентилюванням насипу без переміщення», — зазначають експерти.

Для охолодження застосовують різні засоби активного вентилювання залежно від виду зерносховища. У зерносховищах наземного типу зберігання зерно вентилюють за допомогою стаціонарних або переносних установок. У сховищах силосного типу — за допомогою вмонтованих систем. Зерно, яке зазнало самозігрівання, необхідно вентилювати за будь-якої погоди, незалежно від вологості повітря, доти, доки різниця температур повітря, що подається в зерносховище (силос), і зерна не становитиме 3-5 °С.

Пасивне охолодження зерна, що гріється, не дає належних результатів. Навіть сильні морози не зупиняють процесів самозігрівання. Перелопачування зерна також є малоефективним і не бажаним.

Тож самозігрівання та злежування зернових мас виникає за умови порушення правил зберігання та контролю за зерновими масами, а відтак контроль за його станом має здійснюватися постійно.

«Звертаємо вашу увагу, що ці рекомендації не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформаційний характер», — наголосили у Держпродспоживслужбі.