У сучасному світі, де активно поширюються фейки і теорії змов, маніпуляції і міфи теж знаходять своє відображення у професійній діяльності, і агрономія, на жаль, не виняток. Тож SuperAgronom.com поспілкувався з Тарасом Корнієнком, заступником головного агронома агрогрупи «Агрейн» для того, аби перевірити 12 тез, що часто озвучують агрономи, і розвінчати агрономічні міфи або ж навпаки — підтвердити їхню правдивість.
Якщо мова йде про бобові покривні культури, то звісно, що вони після себе залишають більше азоту, ніж хрестоцвіті або злакові. Але з сьогоднішнім розподілом опадів, що фіксують у кожній кліматичній зоні в Україні, не завжди вдається з покривними культурами успішно та ефективно працювати.
Проте актуальним є питання не доцільності, а організаційної складової, чи варто вирощувати покривні культури в основних посівах? Можливо, після раннього збирання ріпаку чи пшениці краще вирощувати сидерати, дочекатися осені, заробити сидерат в ґрунт.
Це питання я вже давно активно вивчав, напевно ще з 2000-их років, тому що no-till — це досить цікава технологія. Наші агрономи, на жаль, мало звертають увагу, на те, що для кожної культури необхідна своя рівновагова щільність ґрунту (г/см³). Для основних сільськогосподарських культур, що ми вирощуємо, для кукурудзи, соняшника, пшениці чи ріпака, ця щільність фіксується у діапазоні від 1 до 1,3 г/см³ в залежності від типу ґрунту.
Технологія no-till до нас прийшла з Південної Америки, де аграрії засівають поле 2 рази на рік. У країнах континенту, де практикують цю технологію, коренева система минулої культури залишає в ґрунті пори, які культура-попередник розрихлює своєю кореневою системою, і коли виростає вже наступна, а стара відмирає, вона залишає ці пори. Це дозволяє увесь час тримати ґрунт в оптимально рихлому стані.
Технологія no-till у нас в Україні підходить для впровадження лише в тих районах, де ґрунт нездатний до переущільнення, і де відбувається природне рихлення, тобто коли перезволожений ґрунт промерз на глибину 25-30 см (наприклад, восени пройшов дощ, ґрунт промочило на глибину 20-25 см, взимку вдарили морози до 20 °C).
Як на мене, по листу для ріпаку і соняшнику потрібно давати тільки такі необхідні моноелементи (цільові) як бор, для кукурудзи — цинк, саме так і проводимо підживлення в агрогрупі «Агрейн» на сьогоднішній день. Всі інші елементи живлення потрібно вносити шляхом кореневого підживлення сільськогосподарських культур, рослина повинна живитися через коріння. Повинні бути створені умови в зоні кореня, щоб рослина максимально ефективно витягувала все з ґрунту.
Читати по темі: Бор, цинк та залізо у процесах життєдіяльності рослин. Дефіцит та способи усунення
На сьогоднішній день клімат, погода змінюється і фактично вже останніми роками взимку агрономи не фіксують мерзлоталого ґрунту, бо його як такого немає. Він, якщо і з’являється, то це десь в долині, десь внизу. Зазвичай, при 5°C починається відновлення вегетації, у цей період земля перезволожена, сира і техніка в поле фізично зайти не може.
Не можу сказати, що підживлення озимих культур по мерзлоталому ґрунту — це пережиток. Просто треба вчасно до відновлення вегетації внести азотні добрива для того, щоб культура після виходу з зими вже мала азот для живлення.
Ефективними засобами боротьби та контролю вовчка на сьогодні є дотримання сівозміни і розумний підбір гібридів соняшника, стійких до нових рас.
Найкраще контролювати поширення вовчка можна завдяки впровадженню сівозміни, де є кукурудза. Наприклад, на півночі Полтавської області в основному сіють соняшник та кукурудзу, тому проблем там не спостерігається. У регіонах, де основу сівозміну формують соняшник і пшениця, наприклад на Харківщині, Дніпропетровщині чи на півдні Полтавщині, аграрії фіксують поширення вовчка, проте як вводять кукурудзу, то ці проблеми зникають. Адже кукурудза має, як і соняшник, такий ж кореневий імпульс, проте насіння вовчку до рослини не може прикріпитися, відповідно, гине — так відбувається природне регулювання даного паразита.
За рік проблему поширення вовчка на полях вирішити не вдасться, але підбором стійких гібридів на сьогоднішній день можна буде ефективно контролювати його шкодочинність.
Так, хоча це важливо для всіх культур, адже доведено науковцями, що різноглибинне внесення, розподілення добрив сприяє гарному розвитку кореневої системи рослин. Тобто рослина тоді тягнеться в ту зону, де є мінеральні добрива, а чим інтенсивніше розвивається коренева система, тим більш здоровою буде рослина.
Важливо, наприклад, основні фосфорно-калійні добрива внести на більшу глибину, а азотні добрива (безводний аміак, КАС чи карбамід) використати під культивацію передпосівну чи осінню після основного обробітку ґрунту.
Для швидкого старту кореневої системи потрібно внести стартові добрива безпосередньо в рядок, в зону насіннєвого ложа, там де є насінина. Якщо сівалка дозволяє внести ще разом азотні добрива, то доцільно їх розміщувати на 5-10 см глибше від насіннєвого ложа. Відповідно, якщо з осені внести основні фосфорно-калійні добрива, то їх варто залишати на глибині 25-30 см, аби, коли культура розвине свою основну кореневу систему, змогла їх спокійно використовувати для формування врожаю.
Соняшник, на відміну від інших культур, має найвищий осмотичний тиск кореневої системи, тобто він втягує в себе всю вологу в зоні своєї кореневої системи, хоча такої кількості не потрібно рослинам для росту і розвитку.
Кукурудза та соняшник з урожаєм виносять плюс-мінус однакову кількість елементів, але соняшник використовує велику кількість вологи. Раніше пар вводили для того, щоб ґрунт накопичив знову потрібний запас вологи. На сьогоднішній день, якщо ми розглянемо, наприклад, Харківщину, зону ризикованого землеробства, то у регіоні є проблема з накопиченням продуктивної вологи, проте єдина культура, що там найбільш ефективно росте, це, звичайно, соняшник.
У компанії у цьому регіоні ми перейшли на трипільну сівозміну, тобто після олійної культури сіємо пшеницю, а після зернової — кукурудзу. Звісно, є свої мінуси вирощування соняшника, але є і плюси. Якщо мова йде про зону достатнього зволоження, то вирощування соняшника там не є настільки проблематичним, адже достатня кількість опадів нівелює це.
Всі культури виносять з урожаєм плюс-мінус однакову кількість мікро-, макроелементів. Якщо ми розглянемо виніс, наприклад, фосфору, то кукурудза виносить, грубо кажучи, 15 кг/т цього елемента, а ріпак 45-50 кг/т, але врожайність ріпаку — 3 т/га, а кукурудзи — 10 т/га.
Ріпак після себе залишає найменшу кількість пожнивних решток, адже культура формує невеликі стебла, що не дозволяє йому мати таку ж пожнивну масу, як-от, наприклад, кукурудза чи пшениця. Коли аграрії збирають 6 т/га зерна пшениці і мають на полі 5-6 т/га соломи, зібрали 10 т/га зерна кукурудзи і 10 т/га соломи, коли ж проходить збирання врожаю ріпаку, то при врожайності 3 т/га отримати 1,5-2 т/га пожнивних решток, то буде за щастя.
Є засоби формування врожаю, і є засоби збереження врожаю. На формування врожаю перше, що впливає, це ґрунт (його механічний склад, вміст глини, вміст органічної речовини, вміст обмінних іонів) і залежно від проведених аналізів можемо зрозуміти, який він має потенціал врожайності. Також важливим елементом, що впливає на формування врожаю, є розподілення вологи в регіоні. Якщо ці два фактори на достатньому для нас рівні, то в цілому ми можемо, порахувавши добрива, програмувати собі будь-яку врожайність.
Якщо ж, наприклад, з ґрунтом все добре, а з вологою — ні, то потрібно розраховувати на ту кількість опадів, які можемо отримати, і відповідно так планувати свій врожай і кількість добрив. Тобто добриво не є одним основним фактором формування врожаю, на це впливають ряд факторів.
Дійсно, ця група азотних добрив на сьогоднішній день є однією з найбільш економічно ефективних. Якщо їх порівнювати між собою, то КАС на сьогодні є не лише економічно вигідним, але й його застосування принесе більше користі для ґрунту. Як зауважують більшість мікробіологів, безводний аміак руйнує і погану, і хорошу мікрофлору ґрунту, у той час як КАС безпечний для мікрофлори та сприятливо впливає на мікробіоту ґрунту.
Читати по темі: Азотні добрива за дефіциту вологи: як оптимізувати внесення
На сьогоднішній день найголовніше в виробництві препаратів по захисту рослин — це їхня якість, що полягає в правильній кількості діючої речовини, що повинна бути в препараті, і в розмірах частинок, які повинні пройти через кутикулу рослини.
Є якісні генерики, є і ефективні оригінали, звісно. Проте не всі виробники генеричних продуктів мають необхідні центрифуги, тому що це досить дороге обладнання. Відповідно, вони не завжди можуть забезпечити стабільне подрібнення часток діючих речовин до такого розміру, аби ті спокійно могли б проникати в рослину. Також є багато нюансів, що безпосередньо впливають на якість препаратів, тому треба однозначно перепровіряти і слідкувати за цими процесами.
Коли я почав працювати агрономом по захисту рослин, то вносив різні норми ґрунтових гербіцидів на кукурудзі, аби відслідкувати норму з найбільш і найменш економічно вигідним ефектом. Завдяки цим експерементам зрозумів, що ґрунтовий гербіцид не діє тільки тоді, коли його не вносять. Всі якісні препарати діють завжди, коли їх правильно вносять з необхідною нормою і дозою води.
Залежно від культури і від кількості пожнивних решток — так. Найбільш ефективним методом розкладання пожнивних решток буде процес внесення азотних добрив по пожнивних рештках, проведення мульчування за допомогою легких дисків і потім проведення оранки або рихлення.
Проте не завжди лише самої оранки може бути достатньо, якщо ми говоримо, наприклад, про кукурудзу, що залишає після себе 10 т/га пожнивних решток. У такому випадку плуг просто покладе рослини між борозни і не перемішає з ґрунтом. Потрібно, щоб в кожне стебло потрапило хоч міліграм ґрунту, адже там знаходяться бактерії, які будуть пожнивні рештки розкладати. Якщо ж рослини просто зверху на землю впали, а агрономи так і внесли азотні добрива, і просто перевернули, то ефективного розкладання пожнивних решток не буде.
