Василь Ткаченко, головний агроном СФГ «Відродження», що на Вінниччині, добре знаний в агрономічних колах. Ми не раз були гостями в його господарстві, адже завдяки чималому досвіду та відкритості до інновацій у Василя Степановича завжди є чим поділитись із колегами. І не лише агрономічними ідеями, а й життєвими принципами.
«Родом я з села Мар’янівка Гайсинського району Вінницької області. Народився в квітні 1959 року. Батьки мої в селі в колгоспі працювали. Батько був тривалий час бригадиром тракторної бригади. І я в селі працював із самого дитинства, фактично з 10 років. Це було звичайно — всі діти мого віку мусили щось робити.
Але щоб отримати вищу освіту сільськогосподарську, потрібно було добре вчитися. Як казав мій батько: «До землі треба знань». Це зараз мало не кожен може вступити до вузу аграрного. А в мої часи, коли я вступав, конкурс був 5 чи 6 чоловік на одне місце. Я от трошки тільки не дотягнув до золотої медалі у школі, й то з першого разу не вступив — пів балу не вистачило. Тож пішов в армію і вже потім з другої спроби нарешті вступив.
Потім повернувся до свого рідного села працювати і одразу на посаду головного агронома, бо з вищою освітою були в селі голова колгоспу та я, більше нікого.
До речі, за перші два роки моєї праці у нас в господарстві врожайність культур підвищилась удвічі. Тож і головою колгоспу ще довелося попрацювати, поки не почався розвал».
Читати по темі: Василь Ткаченко: Ми беремо на озброєння інновації в агрономії, але й про традиції не забуваємо
«Загальний стаж мій агрономічний – практично 38 років. Але досі постійно набуваю знань. І це потрібно не лише в нашій професії, а у будь-якій. А агрономія особливо зараз розвивається. Тут не можна бути дилетантом. Треба набувати знань і зростати кожного дня: чомусь навчатися, читати, цікавитись».
«Будь відповідальним. Якщо ти взявся за роботу, то повинен довести її до кінця.
А головна філософія нашої роботи: землю не обдуриш. Мені це ще батько також казав. А ще потрібно мати терпіння, бути чесним з людьми та з собою».
«В нашій професії, якщо ти не вмієш аналізувати і бути спостережливим, то тобі немає чого взагалі туди йти. Це обов’язковий критерій роботи».
«Агроном до певної міри як лікар на полі. Культура, рослина — це ж живий організм, до нього потрібно підходити зі знаннями, не зашкодити своїми діями. Особливо в нинішні часи, коли з’явилось дуже багато нових хвороб, шкідників, про яких у ті часи, коли я вчився, навіть згадки не було. Тож на плечі агронома лягає відповідальність — чим і як лікувати. Від його рішення залежить — чи рослина буде жити і давати «плоди», чи загине».
«Свого часу я був керівником трошки більшого рівня, мені довелося відбирати кадри, готувати кадри. Зараз мені також підпорядковані інженери, бригадири і три агрономи. І я добре розумію, що відбувається з професійною підготовкою агрофахівців. Я вже не раз казав, що дуже не задоволений, як зараз навчають спеціалістів у вузах. Мені доводиться їх всіх перенавчати. «За мною» уже більше десятка агрономів. Я не хвалюся, але знаю принаймні двох, які прийшли до нас на роботу, лише щоб зі мною попрацювати, повчитися, а потім робити кар’єру власну. Я стараюся навчити тому, чого їм не дали у вузах. І щоб коли вони кудись потім підуть і скажуть, що в нас працювали, то щоб їх взяли з радістю, мовляв: «О, це будуть гарні фахівці!»
Скажу вам по секрету, мої «випускники» раз на тиждень здають мені іспит з фізіології рослин, технології і т.д. Бо вони повинні відповідати певному рівню, щоб казати, що зі мною працювали. А я вже не можу планку нижче опустити».
«Були й інші випадки. Коли мені доводилось прямо примушувати належно ставитись до роботи. Мені казали, що я жорсткий, великі вимоги ставлю.
Але розумієте, тут демократії не може бути. Технологія – це диктатура, крок вправо чи вліво – то погибель.
Звісно, експерименти — то інша справа. Ми їх обов’язково проводимо, але це випробовування на невеликих площах. Із 3,5 тис га загальної площі наших земель, на яких сіємо основні культури — пшеницю, соняшник, кукурудзу. І десь по 5 га відводимо під кожну культуру для експериментів. Вивчаємо сорти/гібриди, технології, вчимося, по суті. Аналізуємо помилки, від яких ніхто не застрахований. Але й тут не хаотично все це робимо, а в рамках розуміння, як працює той чи інший препарат, який потенціал у сорту, які умови конкретного року тощо.
А на виробничих площах застосовуємо тільки перевірені технології, яких потрібно чітко дотримуватись».
«Якщо порівняти той час, як я прийшов працювати агрономом, то зараз, звісно, все інакше. Зараз взяв телефон, чого не знаєш — «загуглив» і маєш інформацію. Щоб налаштувати на потрібну систему сівби ту ж сівалку, її ще з зими раніше готували. А зараз спеціальна програма сама все робить за хвилину — задай лиш потрібні параметри. І механізатор — то вже оператор. У нього в кабіні 2-3 монітори, комп’ютери, які відповідають і за сівалку, і за трактор.
І начебто легша робота, але й відповідальність більша, адже техніка дорожча. Й агроном також мусить усі ці технологічні нюанси знати, пояснити.
У помічниках у нас зараз і супутники, й інтелектуальні технології, але без роботи агронома рішення прийняти комп’ютер не може.
Якщо порівнювати знову з лікарем, то навіть за «розумним» скальпелем стоїть людина, яка ним керує. І найкращі найсучасніші ліки також людина призначає, яка розуміє організм конкретного пацієнта.
Тож нехай би якою суперсучасною не була агротехніка, це лише інструмент в руках фахівця-агронома, який у її застосуванні спирається на свої знання, досвід та навіть інтуїцію».
«Я взагалі-то по натурі людина активна. Зокрема, чотири скликання був депутатом районної ради і до минулого року весь час був депутатом сільської ради і займав таку активну позицію, що без мене на тій території, де я живу, не має хтось щось вирішувати. І мене зараз хвилює знаєте що? Ми тут в Україні відійшли від сівозміни. І зараз в основному вирощуємо 4 культури: ріпак, соняшник, пшениця, кукурудза. Ще дехто сою вирощує. Тим часом можемо і знаємо, як вирощувати ті ж горох, гречку та ще низку культур — щонайменше на 8-пільну сівозміну.
Звісно, бізнес, попит диктують набір культур. Але при цьому не враховується, що чималі кошти через короткі сівозміни ми витрачаємо на захист.
І ніхто не думає, що залишиться нашим нащадкам на цій землі, що буде через 20 років. Цю землю, яку Бог дав нам щедру й родючу, її ж потрібно зберігати, вона повинна ще багато років годувати людей!»
«А зараз нам потрібно думати не лише про далеке майбутнє. Війна нам болить. Але ми на місці. І треба працювати. У нас робота творча. Тобто ми творимо, вирощуємо хліб. Війна — не війна, а хліб потрібен завжди. Тож виходьмо у поле, що б там не було».
