Микола Золотий — головний агроном ПАП «Обрій», що на Тернопільщині. Ми не раз були в його господарстві, з ним завжди було цікаво поспілкуватись і щодо робочих моментів, і щодо позаробочих. Тож не дивно, що він став одним із героїв рубрики «10 життєвих принципів…», у якій успішні агрономи діляться своїми поглядами на професію й на життя загалом.
«Не буду казати, що з дитинства мріяв стати агрономом. Спочатку це був спонтанний вибір напряму освіти. Далі, коли почав працювати, на перших порах мені подобалось бути самостійним. Я отримував зарплату, міг розпоряджатися своїм життям. Але з часом чим більше я працював, тим більше мені хотілося знати. Якщо пізнавав щось нове, одразу виникало запитання: чому так, чому не інакше? Це сталося не за один рік, десь років 3-4 знадобилось, щоб допитливість переросла в усвідомленість.
А вже тягу та справжню цікавість я отримував на цьому підприємстві, де зараз працюю. Як головний агроном маю в руках певні важелі, можу приймати певні рішення, можу робити дослідження. Мушу робити і роблю висновки. Часто вони схожі на таку собі головоломку, щоб вирішити її треба мати «чуйку» агрономічну. І якраз такі випадки додають адреналіну, не дають збайдужіти до професії і вона стає захопленням. Задоволення отримуєш від самого процесу: запланував роботу, максимально виконав, максимально адаптував той план до умов і отримав результат. А зарплата — вже як бонус))».
«Будь-яка робота — річ хороша. Вона змушує тебе розвиватися, вона тебе робить кращим, зрештою, забезпечує матеріальний бік твого життя.
Що ж стосується роботи агронома, то серед плюсів — це свіже повітря, рух, завдяки якому фізично будеш здоровіший. Це постійне спостереження та пізнання життя і природи, цікавість і задоволення цієї цікавості — це також плюс.
Хоча в цій роботі є й великий мінус. А саме часта відсутність тебе вдома. Принаймні, як для мене особисто. Ти у розлуці з родиною, в тебе мало часу, щоб приділити дружині та дітям, з ними десь провести дозвілля, відпочити.
Іноді здоров’я, набуте на «свіжому повітрі і в фізичних навантаженнях», потім трохи відбирається працею по 18-20 годин на добу, недосипанням, іноді недоїданням, перебуванням на спеці чи в холоді.
Але якщо для вас особисто плюси переважують ці мінуси — то негатив відходить на другий план, і миттєвий сплеск емоцій десь у полі під холодним дощем так і залишається миттєвим…»
«Як продовження попередньої тези — там де є чесність, там і довіра між людьми. Тоді значно легше працюється. Бо тобі не потрібно перевіряти, як працівник виконав поставлене завдання.
Згадав випадок, коли до нас прийшов молодий спеціаліст, який за 2 місяці перед тим закінчив вуз профільний, написавши дипломну роботу по цукрових буряках.
Я його лише спитав про оптимальну ширину міжряддя для культури, а він каже, що не пам’ятає. Тож лишень два місяці пройшло! Сказав би — «я не знаю, я не вчив, не дуже добре вчив, але покажіть мені, розкажіть — хочу навчитись». Тоді зовсім інша справа. Тоді можна з людиною працювати…»
Читати по темі: Посівна 2021 в Україні: погода, волога та нюанси
«Правильна філософія для агрономів: «Землю не обдуриш». Якщо все зроблено, ти постарався, ти попрацював, ти вклався і матеріально: засоби, добрива, робота, і душею ти був у полі, пильнував, доглядав, спостерігав — тоді й буде результат.
Неуваги й неповаги земля не прощає».
«В цій професії не варто проявляти «радикальний індивідуалізм», замикатися в собі.
Треба спілкуватися з колегами у своєму підрозділі, зі співробітниками інших напрямів, з сусідами-аграріями. Завжди є чому в них повчитись, щось дізнатись, підмітити якісь, можливо, навіть невеликі нюанси, але вони допоможуть побачити картину ширше.
І самому варто ділитись досвідом. Звісно, в кожного є якісь секретики, що дають конкурентні переваги, але загалом агрономія — то наша спільна справа, важливо рости в ній спільно».
«З 2010 року, коли я почав працювати в аграрній сфері, все дуже змінилось технічно й технологічно. Останні 3-4 роки цифрові технології дуже сильно пішли вперед в нашій галузі. Вони добре допомагають і дають результати.
По-перше, багато процесів стають менш трудомісткими. Крім полегшення роботи, ти отримуєш більше вільного часу на родину, наприклад (це те, що важливо особисто для мене).
По-друге, «машина», можливо, ще не може думати, як людина, але вона надійніша, її легше передбачити.
Й не треба боятися, що техніка повністю замінить людину в полі, забере в агронома роботу. Технологічні системи — це інструменти. Неправильно перекладати навіть на штучний інтелект усі завдання. Бо робота агронома — більш творча, вона не механічна. Тут часто потрібні нестандартні рішення. Іноді навіть — трохи «божевільні». А на це здатна тільки людина»
«Я маю власне суб’єктивне ставлення до вирощуваних культур. Наприклад, соя для мене не дуже цікава. Але не можу пояснити чому. Я все зроблю для отримання результату, але емоцій вона не викликає. Кукурудзу вважаю «лінивою». Тобто вона не така вимоглива і потребує порівняно небагато технологічних процесів, хоч і вигідна у вирощуванні.
А от дуже цікавою для мене і водночас складною у виробництві є пшениця. Щоб її виростити, треба біля неї попітніти. Соняшник і ріпак також вимагають системних підходів, але пшениця буває трохи «вередливою», «гоноровою», тож до неї треба так само застосовувати підходи «з характером».
Читати по темі: Підготовка поля до сівби озимих зернових: фактори впливу
«Знаю, що багато хто в роботі агронома романтику вбачає у зустрічі сходу сонця чи розквіті природи. Так, це справді прекрасна частина нашої діяльності. Але у мене найбільше хвилювання викликають процеси, коли все шумить, працює, кипить.
І передусім — це весняна посівна. Тут потрібна максимальна концентрація, напруга, вкладання сил. І хоч там традиційної «романтики» немає — тільки робота-робота, зосереджуватись, думати, мотатись туди-сюди, швидко організовувати — я люблю цей період, люблю швидкий процес, задіяння всіх своїх ресурсів.
До слова, навіть жнива мене так не захоплюють — там емоцію викликає лише очікування результату».
«У моєму житті траплялось кілька випадків, коли було вкрай важко не так фізично, як психологічно. Моїм рецептом було перечекати без зайвих рухів. День-два-три перетерпіти, за пару днів ситуація міняється і тоді правильне рішення можна приймати. Якщо стаються якісь проблеми я ніколи не починаю метушитись, кудись бігти, щось вирішувати. Навпаки, стараюсь менше рухатись — і фізично, і в думках. Стаю «на паузу». За певний час ситуація підкаже, що робити, підштовхне у правильному напрямку. Переконався, що це діє. Принаймні, у моєму житті».
