Загальна характеристика

По­ви­ти­ця по­льо­ва — пе­ре­важ­но од­норічна рос­ли­на-паразит. Розмно­жується як насінням, так і ве­ге­та­тив­но — ча­ст­ка­ми стеб­ла. Насіння повитиці дружніше про­ро­с­тає із гли­би­ни 2–3, макс. — 6 см за прогріван­ня грун­ту до 16…25°С, хо­ча мо­же про­ро­ста­ти і за 5…7°С. То­му за­леж­но від по­год­них умов вес­ня­но­го періоду по­яву сходів відміча­ють із по­чат­ку квітня і до дру­гої по­ло­ви­ни трав­ня. За не­спри­ят­ли­вих умов (гли­бо­ке за­ля­ган­ня насіння в грунті, по­су­ш­ли­ва вес­на) про­ро­с­тан­ня по­ви­тиці мо­же за­тяг­ну­ти­ся аж до кінця лип­ня (сприяє цьо­му та­кож твер­да, по­га­но про­ник­на для во­ди, насіннєва обо­лон­ка).

Насіння по­ви­тиці польової скла­дається зі спіраль­но-зігну­то­го за­род­ка та по­жив­ної драг­ли­с­тої білко­вої ма­си. Під час про­ро­с­тан­ня насіння за­ро­док роз­прям­ляється, по­тов­ще­ний йо­го кінець, ук­ри­тий біля ос­но­ви пуч­ком без­барв­них во­лосків (ре­ду­ко­вані корінці), вро­с­тає у грунт і по­чи­нає по­гли­на­ти во­ду. У цей час мо­ло­да рос­ли­на жи­вить­ся ви­нят­ково за ра­ху­нок білка насіння. Про­ти­леж­ний кінець про­ро­ст­ка, звільнив­шись від насіннєвої обо­лон­ки, підіймається вер­ти­каль­но і по­чи­нає ро­би­ти обер­тові ру­хи за го­дин­ни­ко­вою стрілкою у по­шу­ках рос­ли­ни-гос­по­да­ря. Са­мостійний роз­ви­ток сходів по­ви­тиці три­ває від п’яти днів до декількох тижнів, до­ся­га­ю­чи до­вжи­ни стеб­ла до 25–30 см. Як­що про­тя­гом цьо­го ча­су бур’ян не знай­де собі об’єкта для «ек­сплу­а­тації», який йо­го поїти­ме-го­ду­ва­ти­ме, то ги­не.

Знай­шов­ши «жерт­ву», по­ви­ти­ця дво­ма-трьо­ма обер­та­ми об­ви­ває її і візу­аль­но на­чеб­то при­зу­пи­няє свій ріст. У цей час, ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи по­живні ре­чо­ви­ни із ниж­ньої ча­с­ти­ни стеб­ла, про­ро­с­ток по­ви­тиці, у місцях до­ти­ку з ура­же­ною рос­ли­ною, ут­во­рює особ­ливі ор­га­ни — га­у­с­торії (або простіше ка­жу­чи — при­со­с­ки). За їхньою до­по­мо­гою па­ра­зит гли­бо­ко про­ни­кає у камбій та провідні тка­ни­ни по­шко­д­же­ної рос­ли­ни і по­чи­нає вби­ра­ти з рос­ли­ни во­ду із роз­чи­не­ни­ми у ній по­жив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми, які над­хо­дять із грун­ту. З ут­во­рен­ням га­у­с­торій про­ро­с­ток втра­чає зв’язок із грун­том і повністю пе­ре­хо­дить на па­ра­зи­тич­ний спосіб жит­тя.

Закріпив­шись на рос­лині-гос­по­дарі, па­ра­зит по­сту­по­во обплітає її по спіралі, роз­га­лу­жується і пе­ре­хо­дить на сусідні рос­ли­ни. Для по­ви­тиці польової ха­рак­тер­ний прак­тич­но не­об­ме­же­ний ріст та здатність до га­лу­жен­ня, а то­му один ек­земп­ляр па­ра­зи­та за порівня­но ко­рот­кий період мо­же об­плу­та­ти де­сят­ки сусідніх рос­лин. Як світло­люб­ний вид по­ви­ти­ця по­льо­ва роз­ви­вається у се­редніх та верхніх яру­сах рос­лин.

У другій по­ло­вині літа, у міру то­го, як ак­тивність ве­ге­та­тив­но­го рос­ту рос­лин спа­дає і зго­дом цей про­цес при­пи­няється, змен­шується і над­хо­д­жен­ня по­жив­них ре­чо­вин у стеб­ла по­ви­тиці польової. Її ве­ге­та­тив­ний ріст та­кож по­сту­по­во за­вер­шується, і рос­ли­ни пе­ре­хо­дять до ут­во­рен­ня квіток (тоб­то ге­не­ра­тив­но­го рос­ту) та пло­до­но­шен­ня. Цвітіння по­ви­тиці польової спо­с­терігається у червні — серпні, пло­до­но­шен­ня ж три­ває із лип­ня до пізньої осені. За­зви­чай період цвітіння за­ле­­­жить від ча­су про­ро­с­тан­ня її насін­ня — на­весні чи пізніше, влітку. Теп­ла по­го­да сприяє більш ран­нь­о­му ма­со­во­му цвітінню, тоді як про­хо­лод­на — за­три­мує йо­го. Слід відміти­ти, що у період пло­до­но­шен­ня у стеб­лах по­ви­тиці польової, рослини-паразиту, не­суттєво збільшується вміст хло­рофілу, ут­во­рю­ють­ся по­ри, особ­ли­во біля га­у­с­торій та квітконіжок, що дає мож­ливість рос­ли­нам асимілю­ва­ти вуг­ле­кис­ло­ту, син­те­зу­ва­ти й відкла­да­ти в насінні за­пасні по­живні ре­чо­ви­ни. Насіння до­сти­гає че­рез два-три тижні після по­чат­ку цвітіння, а оси­пається пізно во­се­ни. Од­на рос­ли­на повитиці польової ут­во­рює до 15 тис. і більше насінин, що зберіга­ють схожість у грунті про­тя­гом ше­с­ти-се­ми років.

Рос­ли­ни, що ура­жу­ють­ся по­ви­ти­цею

По­ви­ти­цеві бур’яни мо­жуть роз­ви­ва­ти­ся на рос­ли­нах різних класів, ро­дин і біотипів — од­но- і ба­га­торічних тра­вах, ча­гар­ни­ках і де­ре­вах. І хо­ча цей бур’ян не має вузь­кої спеціалізації що­до об’єкта па­ра­зи­ту­ван­ня, про­те ко­жен вид по­ви­тиці польової все-та­ки має свої спе­цифічні «впо­до­бан­ня» у ви­борі ура­жу­ва­них рос­лин. Так, на­при­клад, по­ви­ти­ця льо­но­ва мо­же роз­ви­ва­ти­ся ли­ше на льоні та рижію, а по­ви­ти­ця по­льо­ва є справді «всеїдним» пред­став­ни­ком цієї ро­ди­ни і по­шко­д­жує по­над 200 (а за ок­ре­ми­ми да­ни­ми — і до 630!) видів куль­тур­них і ди­ко­рос­лих, що­прав­да, пе­ре­важ­но трав’яни­с­тих рос­лин. Зо­к­ре­ма, це ба­га­торічні бо­бові тра­ви (ко­ню­ши­на, лю­цер­на, бур­кун), бу­ря­ки (цу­к­рові, кор­мові, сто­лові), ви­ка, льон, ко­ноплі, тю­тюн, ма­хор­ка, со­че­ви­ця, го­рох, соя, кор­мові бо­би, а та­кож чис­ленні ово­чеві та ба­ш­танні куль­ту­ри (ка­пу­с­та, морк­ва, ци­бу­ля, кар­топ­ля, то­ма­ти, пе­т­руш­ка, ка­ву­ни, гар­бу­зи) та ба­га­то інших. Ра­зом із тим, знач­на тов­щи­на сте­бел та до­вжи­на цьо­го ви­ду да­ють йо­му мож­ливість роз­ви­ва­ти­ся і на па­ро­ст­ках кущів і де­рев — буз­ку, жов­тої та білої акації, а та­кож мо­ло­дих на­са­д­жен­нях сли­ви, вишні, ви­но­гра­ду, ду­ба, ясе­ня, со­сни то­що.
Та­ким чи­ном, у спи­с­ку «га­с­тро­номічних упо­до­бань» по­ви­тиці по­льо­вої, рослини -паразиту, опи­ня­ють­ся май­же всі ос­новні сільгоспкуль­ту­ри, які нині ви­ро­щу­ють на ро­дю­чих ук­раїнських чор­но­зе­мах. Віднос­но стійки­ми до цієї аг­ро­номічної на­пасті є ли­ше зла­кові куль­ту­ри та со­няш­ник.

Шкідливість

На­ве­де­ний ви­ще пе­релік куль­тур є пе­ре­кон­ли­вим до­ка­зом то­го, що по­тенційна шкідливість по­ви­тиці є над­зви­чай­но ви­со­кою і не­до­оціню­ва­ти її не слід. Бо в та­ко­му разі на­ше тра­диційне «якось во­но бу­де» мо­же обер­ну­ти­ся цент­не­ра­ми чи навіть тон­на­ми не­до­от­ри­ма­них уро­жаїв.

Як ти­по­вий бур’ян-па­ра­зит по­ви­ти­ця по­льо­ва жи­вить­ся тільки «з ме­ню» інших рос­лин. Ви­с­мок­ту­ю­чи во­ду із роз­чи­не­ни­ми у ній ор­ганічни­ми та не­ор­ганічни­ми спо­лу­ка­ми, во­на спри­чи­нює по­ру­шен­ня обміну ре­чо­вин у рос­лин-жи­ви­телів, ос­лаб­лює і за­три­мує їхній ріст і роз­ви­ток. Вод­но­час уро­жайність по­льо­вих куль­тур зни­жується на 30–50% і більше. Знач­ний роз­ви­ток по­ви­тиці, особ­ли­во за низь­кої аг­ро­техніки ви­ро­щу­ван­ня, вза­галі мо­же при­зве­с­ти до по­вної за­ги­белі куль­тур­них рос­лин.

Так, на­при­клад, за ура­жен­ня па­ра­зи­том фу­раж­них посівів лю­цер­ни уро­жай зе­ле­ної ма­си зни­жується на 30–70%, а насіннєвих — у 2–2,5 ра­за змен­шується вихід насіння. Спо­с­теріга­лись ви­пад­ки, ко­ли на ура­же­них по­ви­ти­цею польовою посівах ко­ню­ши­ни вро­жаю насіння не от­ри­му­ва­ли зовсім. На посівах цу­к­ро­вих бу­ряків зни­жен­ня ма­си ко­ре­неп­лодів до­ся­гає 40–68% (або змен­шен­ня от­ри­ман­ня цу­к­ру на рівні 3,5–4 т/га і більше). Втра­ти вро­жаю ци­булі та морк­ви мо­жуть ся­га­ти 85%. Значні еко­номічні збит­ки мо­жуть бу­ти зу­мов­лені не­мож­ливістю ек­с­пор­ту­ва­ти зер­но сільсько­­гос­по­дарсь­ких куль­тур, що містить насіння по­ви­тиці, або не­обхідністю до­дат­ко­вих ви­т­рат на йо­го очи­щен­ня. До речі, за еле­к­т­ро­магнітно­го очи­щен­ня лю­цер­но­во­го насінєма­теріалу від домішок бур’яну у відхо­ди по­трап­ляє до 40% насіння
цієї куль­ту­ри.

Про­те по­ви­ти­ця польова не ли­ше зни­жує вро­жай, але й погіршує якість про­дукції. Сіно кор­мо­вих трав, за­ра­же­них по­ви­ти­цею, по­га­но сох­не, пліснявіє, втра­чає по­жив­ну цінність та сма­кові вла­с­ти­вості і навіть мо­же вик­ли­ка­ти за­хво­рю­ван­ня у свійських тва­рин. Ос­таннє по­яс­нюється на­явністю у бур’яні ал­ка­лоїдів ку­с­ку­ди­ну та ку­с­таліну, які є от­руй­ни­ми. При­со­с­ки по­ви­тиці, про­ни­ка­ю­чи у па­ренхіму, руй­ну­ють во­лок­на ке­на­фу, льо­ну, джу­ту. Як наслідок — такі стеб­ла по­га­но підда­ють­ся біологічно­му за­мо­чу­ван­ню, ут­во­рю­ють нерівномірне за за­барв­лен­ням та різко зни­же­ної якості во­лок­но. У цу­к­ро­вих бу­ряків, ура­же­них по­ви­ти­цею, на 1–2% зни­жується цу­к­ристість ко­ре­неп­лодів.

Шко­да від по­ви­тиці по­льо­вої, рослини-паразиту, мо­же ма­ти та­кож і опо­се­ред­ко­ва­ний ха­рак­тер: по­шко­д­жу­ю­чи по­кривні тка­ни­ни рос­лин, во­на спри­чи­нює ура­жен­ня рос­лин шкідни­ка­ми та хво­ро­ба­ми. До то­го ж по­ви­ти­ця й са­ма є пе­ре­нос­ни­ком ба­га­ть­ох рос­лин­них вірусів, зо­к­ре­ма мо­заїки цу­к­ро­вих бу­ряків, то­матів, огірків, тю­тю­ну, гірчиці, греч­ки, жов­тя­ниці пер­си­ка та айстр, ку­че­ря­вості верхівки морк­ви та ще цілої низ­ки не­без­печ­них хво­роб.

Дже­ре­ла та шля­хи по­ши­рен­ня

Ос­нов­ним дже­ре­лом по­ши­рен­ня по­ви­тиці по­льо­вої, рослини-паразиту, є по­га­но очи­ще­не насіння по­льо­вих куль­тур, пе­ре­важ­но лю­цер­ни та ко­ню­ши­ни. Ці бо­бові тра­ви є не ли­ше улюб­ле­ни­ми рос­ли­на­ми-жи­ви­те­ля­ми по­ви­тиці, але й од­ни­ми з ос­нов­них кор­мо­вих куль­тур у тва­рин­ництві. Щорічно ни­ми засіва­ють ти­сячі гек­тарів прак­тич­но в усіх об­ла­с­тях Ук­раїни, а то­му особ­ли­вих про­блем із по­ши­рен­ням у цьо­го бур’яну не­має. Ви­нят­ко­во ви­сокі шан­си от­ри­ма­ти та­кий не­ба­жа­ний «по­да­ру­но­чок» на свої по­ля дає сівба насінням лю­цер­ни, ви­ро­ще­ної у півден­них регіонах країни, де насіннєві посіви цієї куль­ту­ри ча­с­то по­тер­па­ють від за­сил­ля по­ви­тиці.

За да­ни­ми Дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної та фіто­санітар­ної служ­би Ук­раїни, по­ви­ти­цю польовута­кож ви­яв­ля­ють у насінні по­льо­вих, ово­че­вих, лікарсь­ких та квітко­вих куль­тур, ви­ро­щу­ва­них в Ук­раїні чи імпор­то­ва­них з інших країн (Ту­реч­чи­ни, Сирії, Греції, Ліва­ну, США, Угор­щи­ни, Чехії, Йор­данії то­що).

По­ряд із висівом не­до­стат­ньо очи­ще­но­го насіння ви­нят­ко­ве зна­чен­ня у по­ши­ренні бур’яну та­кож ма­ють й інші ас­пек­ти ви­роб­ни­чої діяль­ності лю­ди­ни. Транс­портні за­со­би, сільсько­го­с­по­дарсь­ка техніка та зна­ряд­дя, зро­шу­вальні ка­на­ли, за­ра­жені ор­ганічні до­б­ри­ва та зер­нові відхо­ди — все це відмінні за­со­би по­ши­рен­ня насіння по­ви­тиці. Так, під час зби­ран­ня с.-г. куль­тур із не­ве­ли­ко­го во­гни­ща бур’яну насіння «розсівається» ком­бай­ном пло­щею всьо­го по­ля, а ра­зом із вне­сен­ням гною, ку­ди во­но по­трап­ляє внаслідок годівлі тва­рин за­ра­же­ни­ми рос­ли­на­ми, чи за на­ли­пан­ня на ро­бочі ор­га­ни зна­рядь — вза­галі роз­но­сить­ся всіма по­ля­ми сівозміни.

Вод­но­час по­ши­рен­ня по­ви­тиці польової, рослини-паразиту,при­род­ним шля­хом (тоб­то без втру­чан­ня лю­ди­ни) — вітром, та­ли­ми і до­що­ви­ми во­да­ми, тва­ри­на­ми і пта­ха­ми, з ди­кою рос­линністю — відбу­вається віднос­но повільно. Тож нинішній рівень за­бур’яне­ності аг­ро­це­нозів цим ви­дом є нічим іншим, як наслідком гру­бо­го по­ру­шен­ня за­ходів убез­пе­чен­ня від ньо­го, а то й про­сто ігно­ру­ван­ня аг­раріями еле­мен­тар­ни­ми пра­ви­ла­ми ка­ран­ти­ну рос­лин.

Ви­яв­лен­ня та іден­тифікація

Насіння ба­га­ть­ох видів по­ви­тиці польової за зовнішнім ви­гля­дом (фор­мою, ва­гою і навіть ко­ль­о­ром) бу­ває ду­же схо­жим на насіння куль­тур­них рос­лин, на яких во­на па­ра­зи­тує. Так, на­при­клад, насіння по­ви­тиці по­льо­вої та ко­ню­ши­ни по­взу­чої настільки схо­же, що ча­с­то розрізни­ти йо­го мо­жуть ли­ше спеціалісти. Вва­жається, що та­ке «ма­с­ку­ван­ня» насіння бур’яну під насіння ура­жу­ва­ної ним куль­ту­ри є ре­зуль­та­том ево­люційної адап­тації до па­ра­зи­тич­но­го спо­со­бу існу­ван­ня. Од­нак здебільшо­го нор­маль­но сфор­мо­ва­не і дозріле насіння по­ви­тиці по­льо­вої мож­на порівня­но лег­ко відрізни­ти від насінин інших бур’янів та куль­тур­них рос­лин за низ­кою ха­рак­тер­них зовнішніх оз­нак.

У разі сумнівів що­до пра­виль­ності виз­на­чен­ня ви­до­вої при­на­леж­ності насіння мож­на ско­ри­с­та­ти­ся точнішим ме­то­дом іден­тифікації — за насіннєвим за­род­ком. Для цьо­го підозрілу насіни­ну слід по­три­ма­ти над спиртівкою до на­бря­кан­ня її обо­лон­ки. Потім за до­по­мо­гою пре­па­ру­валь­ної гол­ки та скаль­пе­ля діста­ють і роз­гля­да­ють за­ро­док. Він у по­ви­тиці жов­тий, спіраль­но згор­ну­тий, нит­ко­подібний, за­вдовжки 11–14 мм та, що більш важ­ли­во, без ди­фе­ренціації на корінець та сім’ядолі. Як­що насіни­на ли­ше од­на і зруй­ну­ва­ти її не мож­на, тоді на­бряк­лу насіни­ну слід про­сто роз­г­ля­ну­ти під насіннєвою обо­лон­кою.

За­хо­ди за­хи­с­ту

Під час пла­ну­ван­ня за­ходів бо­роть­би із по­ви­ти­цею польовою слід чітко усвідо­млю­ва­ти два мо­мен­ти. Пер­ший: як­що бур’ян уже ура­зив куль­тур­ну рос­ли­ну, то зни­щи­ти йо­го мож­на пе­ре­важ­но тільки ра­зом із нею. Дру­гий — поз­бу­ти­ся по­ви­тиці вкрай склад­но. По­вна ліквідація во­гнищ цьо­го бур’яну по­тре­бує три­ва­лої і ду­же копіткої ро­бо­ти, ча­с­то впро­довж декількох років си­с­те­ма­тич­но­го йо­го зни­щен­ня у во­гнищі за­ра­жен­ня. То­му най­кра­щим спо­со­бом уник­ну­ти не­приємно­с­тей, пов’яза­них із по­ши­рен­ням та бурх­ли­вою «життєдіяльністю» по­ви­тиці, є профілак­ти­ка, зо­к­ре­ма ре­тель­не до­три­ман­ня пра­вил ка­ран­ти­ну рос­лин, най­важ­ливіші з них — це:

• ре­тель­на пе­ревірка насіннєво­го ма­теріалу. У разі ви­яв­лен­ня насіння по­ви­тиці польової чи іншо­го ка­ран­тин­но­го бур’яну йо­го спря­мо­ву­ють на до­очи­щен­ня, а в ок­ре­мих ви­пад­ках — утилізу­ють;
• ре­тель­не очи­щен­ня ма­шин та зна­рядь, що ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли на зби­ранні вро­жаю із діля­нок, засміче­них по­ви­ти­цею, перш ніж ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти їх для інших робіт;
• не­до­пу­щен­ня по­трап­лян­ня по­ви­тиці польової у кор­ми (із зе­ле­ною ма­сою, сіном, зер­но­ви­ми відхо­да­ми то­що);
• до­три­ман­ня сівозмін із висівом куль­тур, які не ура­жу­ють­ся або слаб­ко ура­жу­ють­ся по­ви­ти­цею: всіх видів зер­но­вих та со­няш­ни­ку;
• розміщен­ня у сівозміні сприй­нят­ли­вих до по­ви­тиці куль­тур із ура­ху­ван­ням три­ва­лості життєздат­ності її насіння (при­близ­но шість років);
• впро­ва­д­жен­ня у сівозміну полів із чор­ним па­ром. Об­робіток ос­танніх вар­то по­чи­на­ти з осінньої без­по­ли­це­вої оран­ки, на­далі — про­во­ди­ти по­ша­ро­вий об­робіток грун­ту;
• оран­ка полів, засміче­них по­ви­ти­цею польовою, на всю гли­би­ну ор­но­го ша­ру, що більшою мірою сприяє за­ги­белі про­ростків бур’яну (насіння про­ро­с­тає із гли­би­ни не більше ніж 6 см);
• на­весні пе­ред висівом слід про­ве­с­ти дві-три куль­ти­вації, які у рай­о­нах зро­шу­ва­но­го зем­ле­роб­ст­ва доцільно поєдну­ва­ти із про­во­каційни­ми по­ли­ва­ми.
• До­гляд за посіва­ми слід по­чи­на­ти із бо­ро­ну­ван­ня до по­яви сходів і після. Про­тя­гом ве­ге­тації  — про­во­ди­ти міжрядні об­робітки і зни­щу­ва­ти ок­ремі ура­жені по­ви­ти­цею польовою рос­ли­ни;
• во­гни­ща ура­же­них посівів не­обхідно ви­ко­шу­ва­ти із за­хоп­лен­ням півто­ра­ме­т­ро­вої га­рантійної зо­ни на­вко­ло, обов’яз­ко­во до цвітіння бур’яну, ско­ше­ну ма­су ви­су­шу­ва­ти, ви­но­си­ти за межі по­ля та спа­лю­ва­ти. Во­гни­ще потрібно ут­ри­му­ва­ти у стані чор­но­го па­ру або об­роб­ля­ти гербіци­да­ми;
•  у посівах ба­га­торічних трав і на не­об­роб­лю­ва­них зем­лях по­ви­ти­цю польову слід яко­мо­га частіше низь­ко ско­шу­ва­ти до її цвітіння (ос­нов­на ма­са по­ви­тиці як світло­люб­ної рос­ли­ни розміщується на ви­соті по­над 10 см);
•  решт­ки бур’яну, що за­ли­ши­ли­ся у ско­шеній стерні, мож­на зни­щу­ва­ти ме­ханічним шля­хом (ви­па­лю­ван­ням або хімічним ме­то­дом);
•  пе­ред зби­ран­ням уро­жаю куль­тур­них рос­лин во­гни­ща на посівах, за­ра­же­них по­ви­ти­цею польовою, не­обхідно ско­шу­ва­ти і зби­ра­ти ок­ре­мо. Засміче­ний уро­жай потрібно зберіга­ти ок­ре­мо від чи­с­то­го.